Якщо діти раптом стали чужими

3 хвилини
16,0 т.
Якщо діти раптом стали чужими

"Чужих дітей не буває" – говорить відоме прислів’я. Ось тільки самі діти, іноді можуть стати немов чужими для власних батьків. І не має для цього більш типового віку, ніж вік перехідний.

Так трапляється, що ставши підлітком, ще вчора повністю відкрита та довірлива до своїх батьків дитина, раптом стає (незалежно від статі) повністю заритою для спілкування з ними. Або, що також нерідко трапляється – різким та некерованим. До такої ситуації батьки виявляються настільки неготовими, що почуваються розгубленими, не розуміючи, що взагалі відбувається і, як тепер з цим жити далі…

А вся справа в тому, що перехідний вік – це перша справжня криза в житті людини, коли у підлітка все настільки різко змінюється в організмі, як на рівні фізіології, так і на рівні психіки, що йому самому буває дуже важко зрозуміти виникаючи у нього протиріччя та складності. Якщо пояснювати цю ситуацію з точки зору "Вікової психології", то підлітковий вік – це такій часовий відрізок, коли хлопці та дівчата повинні пройти період не лише статевого дозрівання, але і етап розвитку в інтелектуальному розумінні свого окремого від батьків життя, яке чикає на них у дорослому віці. Тепер, що саме я маю на увазі. А головне – як батькам зрозуміти свою, раптом змінившуюся дитину, та не втратити з нею контакт в цей дуже непростий кризовий час:

Відео дня

1) Ставши підлітком (в 9-11 років), дитина починає бачити авторитет не лише в своїх батьках, але і в інших людях, які мають для неї значення. Наприклад, дуже часто таким авторитетом стає для неї улюблений шкільний вчитель. В наслідок чого, підліток може почати сприймати думку цього вчителя, як ще одну істину – нарівні з думкою власних батьків. І батькам це може дуже не сподобатись… Доречи, із-за проблем в родині та конфліктних відносин (домашнього насильства і т.д.), думка батьків та їх авторитет, ще до початку перехідного віку, може бути підлітком повністю знецінені. І тоді стосунки з близькими можуть дуже швидко перерости у відкритий конфлікт. А тому, щоб цього уникнути, я раджу усім батькам зрозуміти, що ваша дитина отримуючи нові знання, та слухаючи думки інших:

(а) розширює власний світогляд, і (б) вчиться критичному мисленню.

А все ж це дуже її знадобиться у дорослому віці!

2) Психіка дитини, в підлітковому віці, стає максимально рухливою.

Як я вже казав, в цьому віці в організмі відбувається дуже сильний гормональний підйом. Саме з цієї причини, деякі діти в цьому віці можуть ставати дуже експресивними, та навіть агресивними. Якщо батьки цього не розуміють, то намагаються всіляко зупинити таке нахабство та зухвалість. Вони не розуміють, що таким чином ведуть війну навіть не з власною дитиною, а з її гормональним фоном. Та на додаток до цього, вони можуть завдати дуже суттєвої шкоди психіці підлітка своїм "жорсткім вихованням". Бо психіка в цьому віці не лише дуже рухлива, а і дуже вразлива. Недарма ж саме в цей період життя закладаються не лише структурні риси майбутньої дорослої особистості, але і… найважчі психічні хвороби, в першу чергу – шизофренія. Тому, замість того щоб ламати об коліно "кепський характер" своєї дитини, замислитесь на тим, що, можливо, вам необхідно проконсультуватися з дитячим/підлітковим психологом. Чи може, навіть, з сімейним. Бо створювати своє майбутнє надалі, так чи інакше, ваша дитина буде сама. Питання лише в тому, яким це майбутнє буде закладено в його душі та психіці.

3) В голові у самого підлітка, в цьому віці, може виникнути гострий внутрішній конфлікт, між "я хочу" і "я можу". На елементарному прикладі це виглядає так:

"Я вже не дитина і хочу жити за власними правилами" – вважає підліток років п’ятнадцяти, але, замість розуміння, зустрічає у власній родині лише образливі для нього зауваження та докори:

"Ти нічого не розумієш і не вмієш у житті! Невдячний! Хто ти такій, щоб сперечатися з тими, старший за тебе?!" – я навмисно наводжу тут самий гіркий приклад того, як батьки навідріз відмовляються визнавати в підлітку особистість, та його право робити помилки. І такі стосунки можуть мати дуже погані наслідки, з рукоприкладством, втечами з дому та інші.

Підсумовуючи все сказане вище, я хочу за ради справедливості, відмітити один дуже важливий момент – усі нормальні батьки щиро бажають добра власним дітям. І, в переважній більшості випадків, проблеми у взаємовідносинах з дітьми (будь-якої статі та віку) виникають не через погані наміри дорослих, а лише через їхнє консервативне небажання розуміти очевидне – як би ви не любили свою дитину, вона не зможе все життя залишатися маленькою. Вона обов’язково буде дорослішати та, у найкращих випадках, так чи інакше, буде демонструвати свій характер. І цього неможливо уникнути! Адже формуючи свій характер, підліток, вчиться робити в цьому житті головне – свій власний вибір. І обираючи у дорослому житті тих, кого він буде поважати, продовжуючи спілкуватися, тільки він вирішить – чи будете ви, батьки, серед них… чи ні. Саме тому, шановні батьки, не припиняйте вчитися знаходити спільну мову з власними дітьми. Бо лише на цій мові ви зможете говорити з ними усе своє життя, не стаючи один для одного чужими…

Усім добра в родині.

І, дякую за увагу!

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.