Блог | Як молодій сім'ї позбавитися впливу родичів
У своїй попередній статті, яка була присвячена факторам сприяючим руйнуванню подружніх стосунків, я трішки торкнувся теми втручання в сімейні справи з боку батьків чоловіка та дружини. Взагалі треба відзначити, що жити дорослим людям під чиюсь диктовку, це деструктивний чинник, який завдає чутливого удару по їх самооцінці. І якщо молода родина тимчасово живе, в силу скажімо фінансових причин, під одним дахом з батьками чоловіка, чи дружини, то у випадку постійного морального тиску, цей чинник може стати для них гарним стимулом, по скоріше заробити грошей, хоча б на орендоване житло.
Тільки ось, після їхнього переїзду на окрему жилплощу, ситуація з батьківським впливом, іноді, не змінюється на краще, від слова "зовсім". І оскільки хтось із подружжя, може залишатися під постійним впливом власної рідні, це безумовно буде дратувати його другу половину.
Так що ж, частіше за все, не дає молодій родині отримати повну, преш за все, моральну свободу від батьківської домівки, та настроїв у ній?
Як за звичай, я буду аналізувати цю ситуацію покроково, вказавши на дві ключові проблеми:
1) Гіперопіка.
Оскільки підґрунтя дорослої поведінки закладаються в нас ще з дитинства, то звичайно, більше за інших, у такій ситуації, не пощастило тим кого "виростила" гіперопіка. Це такій диктаторський стиль виховання, котрий передбачає постійний жорсткій контроль з боку батьків, за всім, що роблять їх діти. Особливо важко спостерігати за гіперопікою в родині, де зростає лише одна дитина. Бо, у такому випадку, уся батьківська увага та турбота обвалюється лише на неї. Непохитне переконання тата з мамою, що їхня дитина, без них – просто безпомічний малюк (хоча він, можливо, вже підліток, років п’ятнадцяти), дає їм підґрунтя безцеремонно лізти во всі його справи, з крилатим висловом: "Ми самі прекрасно знаємо, як тобі буде краще!"
Ще одним сумним прикладом деструктивної турботи о дитині, є так звана "Яжемать". Тим більше, якщо в неї самої нема чоловіка, але при цьому росте син. В наслідок її тотального виховання, у дитини, може бути повністю заблокована, на психологічному рівні, здатність до успішної особистої самореалізації. На додаток до цього, у багатьох людей, які провели своє дитинство під таким жорстким контролем, на рівні підсвідомості часто формується справжній страх батьківського гніву, та можливого покарання. Цей страх може сидіти на підсвідомості десятиліттями. І хоча такому чоловіку може буде вже за 30, у нього є своя родина, і він, наприклад, досвідчений програміст… Але кожного разу, як тільки він чує у телефонній трубці материнський окрик: "Да чому в тебе ніколи немає часу на спілкування зі мною?!" В його голові миттєво відображається гнів матері, яка в дитинстві постійно волала: "Не сиди увесь час біля комп’ютера!! Ти так собі всі очі обламаєш!!!" Таким чином думка матері миттєво стає для нього важливішою за власну роботу взагалі, та дорожче за думку власної дружини, зокрема.
Що ж робити у такій ситуації? Вкрай важливо для себе цей страх усвідомити, і, після цього, надати матусі свою відверту та чітку відповідь: "Моє благополучне життя, та життя моєї родини, цілком залежить від моєї роботи. А тому я сам приймаю рішення скільки часу мені приділяти своїм професійним обов’язкам, а скільки всім іншим справам". І тут ще треба обов’язково підкреслити чітке розділення своєї власної думки, та думки своєї мами: "Так мама, я розумію, що в тебе є з цього приводу своя думка. Але в мене є моя родина, мій власний простір, і моя особиста думка. Яка, у моєму домі завжди буде більш пріоритетна за всі інші". Проговорювати усі ці речі треба терпляче, та кожного разу, як тільки між вами будуть знов виникати такі розмови.
2) Невдала сепарація.
Головним негативним наслідком "гіперопіки" зазвичай є невдала сепарація.
Взагалі, в сімейний психології, сепарацією прийнято називати поступове відокремлення дітей від власних батьків, з подальшим їх уходом в доросле життя. І, як ви вже здогадалися, таке поступове відокремлення може бути не тільки незавершеним, але в деяких випадках, і взагалі неможливим. Бо батьки, які звикли жорстко контролювати все, що робить їхня дитина в будь-якому віці, в підсумку, навідріз відмовляються давати свої дитині право на власний вибір і окреме особисте життя. І щоб залишити сина, чи доньку, під своїм, як мінімум, емоційним контролем, такі батьки здатні застосовувати цілеспрямовані маніпуляції, нав’язуючи своїм дітям, наприклад, хибне почуття провини та невдячності: "Ми ж на тебе все життя працювали! Виростили тебе! Годували постійно! А ти нам, своїм уходом, ось так віддячив! Так це справжня зрада, з твого боку!"
Звичайно, психіка не кожної молодої людини може це спокійно витримати. Але навіть якщо їй таки вдається піти з родинної домівки, такі батьки продовжать терзати її дистанційно. Постійно даючи поради, про які їх ніхто не просить, критикуючи самостійні рішення, а також відверто неприймаючі обраного їхньою дитиною супутника життя. Та щоб збити його з сімейної орбіти, у хід можуть йти відверті наклепи, материнськи сльози, неприйняття народжених онуків, погрози залишити без спадку і т.д.
У таких випадках вкрай важливо жорстко встановити нові міцні кордони у спілкуванні з батьками. Говорити про це треба відверто. А оскільки такі батьки, до того ж, люблять докоряти своїм дітям, що ті їх просто не чують, то кожну таку розмову корисно починати зі слів: "Я вас почув. Але я з вами категорично не згоден! Мій дім, та моя родина – головна для мене опора. І якщо ви не припините свої нападки, я просто перестану спілкуватися з вами". Та як ви розумієте, для батьків, які дуже "піклуються" про своїх дітей, загроза повного припинення спілкування – це дуже серйозний аргумент на вашу користь.
Якщо ж батьки, наприклад, постійно дістають проханнями зробити щось важливе для них, звинувачуючи вас у байдужості, в той момент, коли ви самі зайняти важливими для вас справами, то тут також треба проводити чіткий кордон особистих зобов’язань: "Шановні тато та мати, ви не повинні кожного разу виконувати усі мої прохання, але я також не зобов’язаний їх виконувати, за першою ж вашою вимогою". Але не менш важливо для вас, після цих слів, насправді завершити вже розпочату вами справу! А не бігти відразу після своїх слів, виконувати чергові батьківськи побажання. Задля цього треба відпрацьовувати особисту самодисципліну, та залишатися сконцентрованим на пріоритетних для вас справах. А також введіть у свій побут ще один дуже корисний вислів: "Я маю право!"
Він повинен стати невід’ємною частиною вашої лексики. Неважливо, чи відстоюєте ви своє право на окреме життя від батьків, чи інші свої права у будь-якій сфері вашого життя. І оточуючі поступово почнуть поважати вас за те, що у вас таке право є. До того ж, відстоювання власних прав напряму пов’язане з відпрацюванням власної асертивності. Бо асертивність – це розумна здатність приймати найважливіші та найвідповідальніші у своєму житті рішення, без огляду на думку важливих для вас людей. Бо навіть якщо ви талановитий молодий чоловік, чи дуже вродлива дівчина, але ж без розвиненої з дитинства асертивності, вам буде в житті дуже нелегко.
І, можливо, вже в умовах шлюбного союзу, вам доведеться вчитися їй тепер – або на чужих помилках, що мало ефективно; або на власних, що може бути дуже боляче; або за допомогою досвідченого психолога. І тут, як хто каже: Welcome!
Підводячи підсумки свого аналізу, я хочу звернутися до тих молодих родин, які досі продовжують потерпати від надмірної батьківської турботи. Справа в тому, що деякі батьки, як завжди, з найкращих спонукань, так і не усвідомив того яку кількість радості та щастя вони вже заподіяли своїм дітям, ще и беруться зганяти своє кохання на власних онуках. А тому, чим раніше та сміливіше ви почнете вибудовувати особистісні кордони зі своєю ріднею, тим міцнішими ці кордони будуть у підсумку. І чим міцніші ці кордони будуть, тим менше залишиться шансів на те, що вашому домі раптово почнеться війна…
Всім дякую за увагу.
