Блог | Що робити з синдром шкільного невдахи
Безумовно, кожна дитина має свої власні риси особистості і завдяки ним вона може бути цікавою в спілкуванні, чи здатною до певної діяльності. Тобто ці психологічні особливості впливають як на її характер, так і на успішність тих справ, якими вона займається. Та починаючи десь з сими років, і майже до повноліття, одним з найважливіших її обов’язків є – вдале здобуття шкільної освіти. І нерідко саме в цей період, на подив та розчарування батьків, здавалося б розумна та талановита дитина, може перетворитися на справжню невдаху, в якої навчання не виходить зовсім.
Цій проблемі присвячено багато наукових досліджень. І сьогодні я хочу вам, та перш за все батькам, пояснити, що з цього приводу говорить сучасна наука Психологія.
Отже, перше, що потрібно зрозуміти, це те, що коли дитина починає ходити до школи, вона завжди переживає певний стрес. Він пояснюється новим рівнем відповідальності, та тими результатами, які від неї очікують вчителі, та найголовніше – її рідні. Взагалі, дуже багато батьків вважає, що "гарна дитина" – це та, яка дуже добре вчиться, відразу по всім предметам. Тому і невдачі та помилки сприймають дуже негативно, та відверто кажуть про це своїй дитині.
Внаслідок цього і виникає сумний парадокс: батьки, намагаючись своєю негативною оцінкою змусити дитину вчитися краще, самі цього не розуміючи, лише погіршують дану ситуацію. Діти, особливо з чутливою нервовою системою, гостро реагуючи на це, ще більше страждають від низької самооцінки. І цей момент обов’язково позначається на їх навчанні, бо тоді вони починають уникати складних завдань, та уроків – і це я вже про шкільні прогули кажу вам.
Саме так на учня накладається "тавро невдахи" не лише у навчанні, а і у спілкуванні з однолітками. А коли настає перехідний, зі своїм гормональним вибухом, тоді емоції та характер у підлітка можуть швидко змінитись до повної непокори батькам. Але при таких обставинах, "тавро невдахи" обов’язково залишається. І ось тут до потрапляння в банду хуліганів, чи ще до якоїсь асоціальної групи, вже лишається один крок. Таким чином, дитина може дуже швидко пройти повний шлях, від простого шкільного невдахи, до повністю неуспішної дорослої особистості. До речі, я більш детально розповідав про цю проблему у своїй минулій статті.
Але що ж потрібно робити для того, щоб запобігти, чи припинити сповзання власної дитини в таку соціальну яму?
На це є декілька основних порад, з певними поясненнями.
1) Ніколи не порівнюйте успіхи власної дитини з досягненнями більш успішних дітей, чи дорослих. Дитину корисно порівнювати лише нею колишньою, та обов’язково хвалити за покращення її власних результатів. Приклад: якщо дитина сьогодні в диктанті зробила на одну помилку менше ніж в попередньому, це той момент на якому потрібно загострити її увагу.
Та підбадьорити, якщо сьогодні результат гірший, ніж минулого разу. Бо не помиляється лише той, хто взагалі нічого не хоче робити.
2) Дозвольте своїй дитині помилятися.
Без помилок немає досвіду, а без нього не буде і успіху. Тому не драматизуйте помилки власної дитини, а навпаки привчайте її робити свій вибір, приймаючи свідомі рішення. Та постійно нагадуйте своєму сину, чи донці, що навіть якщо вони зроблять помилку, ви ніколи від них не відвернетесь, та будете їх любити такими, як вони є. Це безумовно буде підкріплювати вашу довіру один до одного, та призведе до більш щирого висловлювання ваших самих гарних почуттів.
3) Робіть свій основний наголос не на шкільних відмітках, а на тих знаннях, які дитині вдалося засвоїти. Так, шкільні оцінки мають певне значення, в тому сенсі, як дитина взагалі реагує на ті предмети які їй викладають. Але далеко не всі ці предмети можуть бути для неї цікавими. Бо у більшості дітей є схильність до певного напрямку знань та вмінь. Не даремно ж їх поділяють на тих, хто більше захоплюється гуманітарними предметами, і на тих, для кого значно цікавішими є точні науки. Тому краще розмовляти не про оцінки, а саме про те, що дитина запам’ятала під час занять. Та про те, що їй здалося найбільш цікавим, та корисним.
4) Обов’язково хваліть свою дитину не тільки за конкретний результат, але і за спробу його досягти. Як ми вже з’ясували, у дітей може бути велика цікавість до одних шкільних предметів, і майже ніякої до інших. Тому, якщо у вашої дитини вже є "синдром невдахи", в тих дисциплінах які їй не цікаві, то тоді відмічайте вже саме її прагнення хоч якось це виправити.
І хвалити за такі спроби дитину треба завжди, а не тільки тоді, коли вона просто тихо сидить і не заважає дорослим займатися власними справами…
5) Знайдіть обов’язково ту сферу діяльності, яка цікава дитині більше за всі інші.
Я вам відкрию один маленький секрет – якщо людині, і особливо дитині, вдається виділити для себе свою найулюбленішу справу, яка подобається її настільки, що вона готова робити її навіть безкоштовно – це і є ідеальна дорога до повного успіху у дорослому житті. Для цього частіше спілкуйтесь з власними дітьми, та намагайтесь зрозуміти, що цікаво саме їм. І в якому напрямку вони мріють рухатись по життю. Бо саме такі напрямки, мало того що вдаються нам краще за все, так ще і кожен успіх на цьому шляху нас позитивно енергетизує, та надихає на постійне та щире самовдосконалення.
Підсумовуючи усе сказане вище, лише додам, що діти, особливо з чутливою психікою, часто сприймають свої невдачі, саме як поразки. Та ще не вміючи програвати, вони самі можуть кожну таку "поразку" сприймати як щось фатальне та непоправне, вважаючи що тепер від них відвернуться близькі друзі та подруги. І ось тут, вам, шановні батьки, дуже потрібно бути поруч, щоб хоча б своїми словами пояснити власній дитині вислів, якій належить Макіавеллі:
"У переможця багато друзів, але у того, хто програв – вони справжні". І нехай ваше спільне прагнення до нових успіхів, та почуття взаєморозуміння, вже не залишать вас ніколи.
