Дзвонити чи телефонувати: як правильно сказати українською

Боротьба за чистоту української мови – справа, звісно, благородна. Але тут важливо разом із водою не вихлюпнути дитину, себто не перестаратись і не зробити наше мовлення бідним та позбавленим образності. Скажімо, через надмірну боротьбу з русизмами. Прикладом такої боротьби можна назвати неприязнь з боку деяких мовців до слова "дзвонити" у значенні розмовляти по телефону. Вони пропонують використовувати слово "телефонувати" як більш питоме.

Розібратись у цьому питанні вирішив мовознавець, редактор та перекладач Олександр Стукало. До нього звернувся читач його колонки, якому саме вказали на цю буцімто помилку в перекладі англомовної п’єси, який він зробив.

У відповідь Стукало звернув увагу, що у п’єсі, де йдеться про спілкування між собою американських підлітків, не використовується обмежений у лексиконі офіційно-діловий стиль. Ба більше, це навіть не літературна, а розмовна мова, в якій допустиме більш вільне ставлення до мовних норм. "Так, навіть матюки і вкраплення з російської та інших мов. І той, хто хоче досягти реалістичності в художньому світі, цією свободою не нехтуватиме", – зазначає мовознавець.

Отже, з цього робимо перший висновок: стежачи за своїм мовленням, звертаймо увагу на стиль висловлювання. Якщо це розмовна мова, не варто надміру зациклюватись на її чистоті і забороняти собі та іншим окремі слова.

Що ж до слів "дзвонити" та "телефонувати", згідно з корпусом українських "ГРАК" (Генеральний регіонально анотований корпус української мови), де зібрано безліч літературних і не тільки текстів, вони обидва зустрічаються в джерелах.

Так слово "дзвонити" у значенні викликати по телефону вперше зустрічається у замітці газети "Рада" за 1910 рік, яка містить речення: "В редакціях цілий день дзвонив телефон". Також це слово можна зустріти у Михайла Коцюбинського ("Прокидаюсь в незрозумілій тривозі і сідаю на ліжку. Знаю, що тепер ніч, але що ж сталось? Телефон дзвонить сильно й уперто", 1912), Володимира Винниченка ("Тільки що дзвонив сам по телефону і в результаті маю йти з Гашею до театру одноактних п’єс", 1916) й Михайля Семенка ("Звичайне — вона кохає. І це так просто, що вона дзвоне, шука розваги від лютоболі, шука з людьми, мені близькими, у їх єднанні").

Але при цьому слово "дзвонити" все ж має ширше поле застосування. Воно в цілому означає видобування гучного звуку з якихось предметів. Так дзвонити можна не тільки по телефону, але й у двері чи у дзвін, зубами, каблуками, плугом і так далі.

Щодо "телефонувати", то воно чітко вказує на використання саме телефонного зв’язку. Першим, його вжив Іван Франко у своїй праці "Із секретів поетичної творчости" 1898 року. У ній він аналізує поему "Причинна" Тараса Шевченка і розповідає, що деякі слова з неї "апелюють до нашої слухової пам’яти… немов телефонують до нашої душі". А далі його вживають чимало авторів по всій Україні від 1920-х років і до наших днів.

Обидва варіанти – і "телефонувати", і "дзвонити" – Стукало називає цілком природними для української мови. І радить використовувати їх обидва у своєму мовленні. Зрештою, завжди добре мати синонім, це збагачує мову.

Раніше OBOZ.UA розповідав, чи правильно використовувати в українській мові слово "штукатурка".

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.