Чому жінки беруть після одруження прізвище чоловіка: як виникла традиція

В епоху фемінізму традиція брати після одруження прізвище чоловіка може здатися дещо застарілою. Звісно, це особистий вибір кожного: хтось вважає традицію пережитком минулого, а хтось після знайомства з чоловіком своєї мрії одразу "приміряє" на себе його прізвище.

Відео дня

Є й інші причини брати прізвище чоловіка – більш раціональні: сім’я має одне прізвище, щоб уникнути плутанини з документами. OBOZREVATEL розбирався, як виникла ця традиція.

Як виникла традиція

Часто жінки навіть не задумуються над тим, чи хочуть вони брати прізвище чоловіка, а роблять це лише тому, що так треба. Це немов неписане стале правило, що сформувалося протягом століть.

У книзі "Глобальні, національні та регіональні ознаки українських прізвищ" дослідник Павло Чучка зазначив, що традиція мати родове прізвище виникла в Італії в ХІ столітті – у далекому 1068 році.

На початку XII століття англійські жінки почали успадковувати прізвище чоловіка і аж до кінця XIX століття наречені в шлюбі поступалися всім майном та правами на дітей чоловікам. Жінки залежали від чоловіків юридично, фінансово та морально.

Культурологиня Юлія Кіщук пояснила, що прізвища виникли внаслідок потреби ідентифікувати людей. На теренах України прізвища з’явилися у XIV столітті. Жінки після заміжжя почали брати прізвища чоловіка, адже в суспільстві існував культ родини – єднання, "злиття" двох людей, початок створення нової сім’ї.

Мовознавиця Ганна Воронич у своїй праці зазначила, що українці здавна мали лише християнські імена. Наших предків також могли називати за родом занять, місцевістю, рисами характеру чи службовим становищем.

Дослідники додають, що прізвища, як масове явище, виникли у період Австро-Угорської імперії, де була розвинута система фіксації та ідентифікації населення. Звісно ж, прізвища виникли ще раніше, наприклад, запорізьких козаків також реєстрували на ім’я та прізвище.

Етнологиня Марина Гримач у праці "Paterfamilias" наголосила, щоу селянському середовищі XIX-XX століття було помітним домінування чоловіків, вони мали ім’я та прізвище.

"Першість" чоловіка проявлялася і в тому, що його завжди вказували першим у метриці дитини та у свідоцтві про шлюб.

Цікаво, що прізвище жінки записували не в називній, а у присвійній формі.

У метричних книгах Галичини, записуючи батьків, вказували однаково і чоловіка, і жінку, однак чоловіка записувати за його прізвищем, а жінку – за батьковим (дівочим). Серед греко-католиків жінка частіше була носієм прізвища, ніж у православній, хоча патронімія мала місце в обох випадках. На Гуцульщині існувала суто патріархальна традиція утворення імен, а в Галичині була й гібридна форма творення родових імен. Наприклад, в селах Косівщини та Верховинщини можна й досі зустріти жінок літнього віку, яких звуть Василиха, Петриха, Іваниха тощо.

Позашлюбних дітей зазвичай записували за родовим іменем жінки.

Раніше OBOZREVATEL розповідав про найпоширеніші в Україні прізвища та спростовував міф про російське походження.

Підписуйтесь на канали OBOZREVATEL в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.