"Читачі OBOZREVATEL дали мені надію на життя, але зараз я на межі відчаю": військова з Вінниччини знову потребує допомоги

6 хвилин
11,8 т.
'Читачі OBOZREVATEL дали мені надію на життя, але зараз я на межі відчаю': військова з Вінниччини знову потребує допомоги

У листопаді OBOZREVATEL розповідав історію волонтера та військової Інни Білецької. Свого часу ця тендітна дівчина взялася допомагати чоловікам, які першими пішли захищати Україну від російської агресії. Купувала за власні кошти та возила на Донбас те, про що просили добровольці, з якими її звів ще Майдан. Втім, за кілька місяців майже випадково потрапивши до моргу при лікарні в Артемівську (нині Бахмут) у зоні проведення АТО, побачивши, яку страшну ціну насправді платять українські патріоти заради збереження України, як у розпал боїв у моргах не вистачає рук – залишилася там.

Інна бралася за будь-яку роботу, допомагала, чим могла, зокрема, супроводжувала непримітні автомобілі зі страшною табличкою "вантаж 200", в яких полеглі захисники України їхали додому – востаннє. Часом - купувала за власні кошти мішки для тіл та форму для загиблих, в якій їх могли поховати: на той час держава не могла забезпечити навіть живих своїх воїнів, не кажучи вже про мертвих…

Відео дня

Про той період – про те, як страшно кричать матері, дізнаючись про смерть своїх дітей, про те, як часом загиблих воїнів доводилося складати на подвір’ї лікарні, бо у моргу закінчувалося місце, про понівечені тіла зовсім молодих хлопців, кожного з яких вона пам’ятає по імені – Інна розповідає з моторошним спокоєм. Каже: страшно було в перші дні. Та швидко почуття притлумилися, лишивши по собі усвідомлення: треба просто робити те, заради чого вона приїхала на Донбас.

Відтоді, з кінця 2014 року, зізнається Інна, вона більше ніколи не плакала.

Залишити волонтерство Інну змусила хвороба. У 2016-му в неї виявили запалення в мозку. Лікарі довго не могли відшукати причину стрімкого погіршення стану здоров’я молодої жінки. А справа тим часом дійшла до реанімації. Згодом лікування дещо покращило її стан, але Інна і далі страждала від болю і практично втратила здатність спати – через страх, що якось може не прокинутися.

Зрештою медики встановили діагноз: арахноенцефаліт герпесовірусної етіології.

Тривале й складне лікування дало результат: Інна перестала потерпати від страшного головного болю, у неї відновилися зниклі раніше рефлекси, вона знову могла жити повноцінним життям – хай навіть і з посвідченням інваліда 2 групи і необхідністю періодично проходити профілактичний курс лікування, аби уникнути наступного рецидиву хвороби.

Тоді Інна й вирішила повернутися на війну – але вже не як волонтер, а як військова-контрактник: контракт з ЗСУ вона примудрилася підписати попри інвалідність.

"Перший контракт я підписала одразу після того, як виписалася з лікарні. Чому? Тому що саме військові допомагали мені вибратися з реанімації. Крім того, я стомилася звідусіль чути закиди на кшталт "ти ж не служила – яка ж ти патріотка?". Бо всі ті роки, які я провела на Донбасі як волонтер, які я працювала в морзі – вони ж ніде не зафіксовані. Люди бачили, що я робила, але комусь щось довести я не могла, та й не хотіла. Тому вирішила зрештою йти служити", – каже Інна.

У складі 59 ОМБр вона відбула дві ротації на Світлодарській дузі. Згодом перевелася в 101 окремий батальйон охорони Генерального штабу, аби мати можливість більше часу проводити зі своїми двома маленькими донечками, яких Інна після розлучення виховує сама.

Стреси, навантаження, необхідність постійно носити тяжкий бронежилет далися взнаки: у Інни з’явилася з’явилася грижа у хребті та лопнув грудний імплант, який їй поставили після видалення фіброаденом у грудях. Вони у неї були змішаного типу, відтак, переповідає Інна слова лікарів, могли у будь-який момент переродитися в злоякісні утворення. На додачу – рецидив давнього захворювання мозку, яке вже колись привело Інну до реанімації. І повернення вже знайомих страшних симптомів. У неї зникли рефлекси –цього разу з обох боків тіла. Заніміла права половина обличчя, вона вже півтора місяці не чує на праве вухо… І оскільки ніхто не знає, по якій ділянці мозку може вдарити хвороба, не виключено й значне погіршення ситуації: сліпота, глухота, параліч чи відмова тих чи інших внутрішніх органів.

Однак, каже Інна, завдяки читачам OBOZREVATEL, їй вдалося уникнути найстрашнішого.

"Після виходу статті люди мені дуже допомогли. Ми зібрали десь тисяч 40. Один чоловік двічі скидав по 10 тисяч, люди кидали по 100, по 200 гривень – хто скільки міг. І я надзвичайно вдячна кожному за допомогу. Це дозволило мені пройти курс лікування – хоча й обійшлося воно значно дорожче, ніж мені казали на початку. Через величезну кількість крапельниць та препаратів, які я мусила вживати, у мене почалися проблеми з печінкою. Частину препаратів організм перестав сприймати, пішла сильна алергічна реакція – лікарям довелося їх замінити на дорожчу альтернативу. До того ж, я здавала дуже багато різних аналізів. Що мене дуже дивує й обурює, практично всі – в приватних лабораторіях. Державна клініка на Вінниччині, де я лікувалася, бо там дешевше, а поруч – мої батьки, відправляла мене робити за гроші навіть загальний аналіз крові, резус-фактор, які завжди були безкоштовними. Я вже мовчу про постійні платні тести ПЦР, що, зважаючи на те, що я діюча військова – взагалі нонсенс… Я ще продовжую лікування. Нині воно обходиться мені близько 2,5 тисяч гривень на день", – каже Інна.

Безмежно вдячна Інна й новій знайомій – українці, що живе нині в Німеччині. Прочитавши про біду молодої військової, наша співвітчизниця розпочала збір коштів на її лікування серед діаспорян. За зібрані кошти Інна змогла прооперувати хребет. Наразі вона змушена постійно ходити в спеціальному корсеті.

Вирішення проблеми з грудьми ж Інні довелося відкласти: лікарі бояться, що виснажений організм може не перенести другого наркозу за місяць. Тим більше, що наразі Інні треба терміново вирішити ще одну проблему.

"Коли я лікувалася, в мене відкрилася кровотеча. Провели обстеження, виявили дисплазію шийки матки 3 ступеня. Як мені пояснили, навіть перша стадія – це передраковий стан: типові клітини починають перероджуватися в атипові. Без належного лікування за деякий час вони можуть стати раковими. А у мене, наскільки я зрозуміла, воно стрімко прогресує. Наразі мене направили на термінову операцію в Київ. І в ході цієї операції стане зрозуміло, чи є можливість зберегти цей орган – чи доведеться вирізати все повністю", – розповідає Інна.

Операція запланована на вівторок, 18 січня. Орієнтовно з собою Інні треба везти 20 тисяч гривень. Ще десь в половину цієї суми обійдеться передопераційне обстеження: один лиш перелік аналізів, які вона має здати перед операційним втручанням, займає 3 листа. Всі ці аналізи – платні. Та й лікування голови досі потребує коштів – і значних.

"Я не знаю, що мені робити. Ще більше в кредити залазити? Я виставила на продаж свій будинок у Києві – житиму з дітьми далі у батьків на Вінниччині. Вже місяць як ріелтори його відфотографували і розмістили оголошення. Але поки покупців нема. Більше мені нічого продати. І чим ближче день операції – тим більший відчай мене охоплює", – каже Інна.

На допомогу від держави чи Міноборони Інна вже не сподівається. За два з лишком місяці лікування безкоштовно вона отримала лише палату в вінницькій лікарні, магнезію, розчин для ін’єкцій, шприци та системи для крапельниць.

"Мені часом пишуть – з таким сарказом: "Ты же военная, что ж тебя не лечат бесплатно?"… А я ж не одна така! Ви подивіться, скільки людей просять про допомогу – і цивільних, і військових. Кожного дня в Фейсбуці – купа постів з проханнями: "допоможіть пораненому військовому зібрати на протез", "потрібна допомога онкохворому ветерану", "давайте врятуємо життя дитині"… Кожнісінький день! Це страшно, коли твоє життя залежить від того, чи вдасться тобі зібрати необхідну суму. Коли аби жити – ти мусиш просити про допомогу, хоча завжди покладався лише на себе", – емоційно говорить Інна.

Навіть корсет для випрямлення хребта після операції в столичному госпіталі їй коштував грошей.

"Лікар дав мені корсет з металевими вставками з волонтерського пакету. Просто витяг чорний пакет, дістав той корсет – і дав мені. За нього я віддала чи то 600, чи то 700 гривень, вже не пам'ятаю точно. Але хіба лікарі військового госпіталя мають право щось продавати в себе в кабінеті?" – обурюється Інна.

Вона зверталася за допомогою до волонтерів, до депутатів – але так і не дочекалася її.

Тож наразі Інні лишається сподіватися тільки на одне: що ті, хто вже допоміг їй раніше – не залишать наодинці з бідою і зараз.

Допомогти Інні Білецькій можна за реквізитами:

5168 7450 3087 6863 чи 4149 4991 4973 0853 Приватбанк

5167 8032 1988 9453 Ощадбанк