Блог | Біженці на білорусько-польському кордоні: трудова міграція під загрозою?
Сьогодні увесь світ обговорює ситуацію, що розгортається на польсько-білоруському кордоні. Через біженців, які сьогодні намагаються потрапити до ЄС, політики прогнозують зміну ситуації на ринку праці Польщі, а також зниження попиту на робітників-іноземців, зокрема – українців. Але чи здатні біженці замінити трудових мігрантів та в чому ключова різниця між цими двома поняттями?
Хто є хто?
Біженцями вважаються люди, які вимушені шукати політичного та соціального захисту поза межами країни, громадянами якої вони є. Причинами до цього можуть бути воєнні чи громадянські конфлікти на території країни, політичні, релігійні чи ідейні переконання, а також расова чи гендерно-ідентифікаційна приналежність особи, за якою вона зазнає дискримінації чи переслідування на території рідної країни. Звіт УВКБ ООН за 2020 рік називає цифру у 26,4 мільйони біженців по всьому світу. При чому дев’ять із десяти біженців (86%) зазвичай приймають країни, що є сусідніми до кризових держав.
Тоді як трудові мігранти – це люди, що розглядають зміну країни проживання як тимчасову умову заради більш високооплачуваної роботи. Компанія з офіційного працевлаштування за кордоном Jobian називає основною причиною виїзду на роботу за кордон нестабільну економічну ситуацію країни, і, як наслідок, високий рівень безробіття. За даними міжнародної організації праці ООН, сьогодні нараховується 169 мільйонів трудових мігрантів, які становлять 5% усіх трудових ресурсів світу. Найбільш популярними напрямками для трудової міграції є країни Європи та Центральної Азії. Тут працюють 63,8 мільйони (38%) іноземців.
У чому ключова різниця?
З економічної точки зору, трудові мігранти є рушійною силою економіки як країни-реципієнта, так і країни-донора. Якщо людина офіційно працевлаштовується за кордоном, то вона стає тимчасовим резидентом іншої країни, для розвитку якої працюватиме певний час, і за яку працедавець сплачуватиме податки. Проте трудова міграція зазвичай розглядається як швидкий спосіб заробити значну суму для власних потреб, тож по закінченню терміну робочого контракту, людина повертається у рідну країну разом із заробленими коштами. Або ж, працюючи за кордоном, переказує їх на батьківщину, і тим самим сприяє розвитку економіки рідної країни.
За даними досліджень МОМ та Євростату, Україна є одним із головних донорів трудових мігрантів у країни ЄС. Щороку на заробітки виїжджають понад 3 мільйони українців, а найпопулярнішою країною призначення є Польща. Посол України в Польщі Андрій Дещиця повідомив, що понад 1,5 мільйони українців працевлаштовані у сусідній державі. А дані НБУ свідчать, що перекази від трудових мігрантів є одним з основних джерел відновлення економіки країни, і цього року можуть сягнути позначки в $13 мільярдів.
На противагу цьому, біженці вимушені змінити країну проживання в результаті певної кризової ситуації, а отже знаходяться у позиції "політичної незахищеності". Країни, які приймають таких людей та офіційно надають їм статус біженців, зобов’язуються захищати їх права та свободи, а також оберігати від дискримінації та конфліктів, що послугували причиною еміграції. Проте, згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року, для таких громадян протягом перших 3 років діє заборона на діяльність, що приносить прибуток. Фактично, цей період біженці утримуються за рахунок бюджету країни, яка їх прийняла.
За даними міграційної служби Польщі на листопад 2021 року на території країни проживає 1 331 біженця. Тоді як у 2020 році їх було 1 284. Тобто за рік офіційний статус біженця було надано лише 47 особам. А уряд Білорусі повідомляє про понад 2 тисячі людей на польсько-білоруському кордоні, які намагаються змінити країну проживання. Це на 151% більше, ніж офіційних біженців на території Польщі загалом. Логічно, що поляки не зацікавлені у такій кількості нових громадян, адже їх еміграція значно відобразиться на економіці країни.
Чи варто хвилюватися українським трудовим мігрантам?
Якщо коротко говорити – ні. Навіть за умови прийняття Польщею білоруських біженців, це не знизить попит на українських робітників. Адже вони роками приїжджають працювати в країни Євросоюзу та, переважно, вже мають досвід роботи за кордоном і принаймні базове знання мови, що є значною перевагою для працедавців. А зважаючи на те, що люди із офіційним статусом біженця не матимуть право працювати найближчі роки, то конкуренція між цими двома групами просто неможлива. Інше питання – нелегальний перетин кордону без набуття відповідного статусу білоруськими емігрантами. Але в цьому випадку, у разі виявлення таких осіб, їм загрожуватиме депортація із забороною в’їзду до Євросоюзу. Тож будь-яке вирішення ситуації на польсько-білоруському кордоні ніяк не змінить потреби в українських трудових мігрантах.
