26 квітня 1986 року ми думали, що нас евакуюють на 3 дні

2 хвилини
13,3 т.
26 квітня 1986 року ми думали, що нас евакуюють на 3 дні

Історія 26 квітня 1986 року завжди була особливою для мене та моєї родини, але я ніколи про неї не розповідав. З середини 70-х і аж до самої аварії на Чорнобильській Атомній Електростанції мої батьки, випускники Одеського політехнічного інституту працювали на надсекретному об'єкті ЗРЛЗ "Дуга". Для його обслуговування було збудовано маленьке містечко Чорнобиль-2, що складалося з п'яти житлових багатоквартирних будинків, двох величезних дитячих майданчиків, їдальні, готелю, гуртожитку, перукарні, буфету, продмагу, дитячого садка та школи.

Усі мої близькі згадують це місце з радістю. Та й того трагічного дня ні в кого не було. Жодних тривожних передчуттів. І мама, і тато, і я маємо винятково радісні спогади про 26 квітня 1986-го. Світило сонце, було тепло, літали хрущі… Я пам'ятаю цей день добре, навіть через 35 років. Цей день здавався таким спокійним та безтурботним, як музика Боба Марлі. Але таким він лише здавався.

Мені хочеться розповісти історію, яка тоді трапилася зі мною.

Відео дня

Я вірю в історії. Я вважаю, що люди пізнають світ та себе через них. Ніщо так зрозуміло не доносить думки до людини, як історія. Тому з'явився мій подкаст. Він створений руками всього двох людей: моїми та звукорежисерами. Коли я написав перший випуск, то навіть уявити не міг, що буде наприкінці сезону.

Коли згадуєш у вже дорослому віці ті події, то поринаєш у шок.

Потрібно мати дуже сильну уяву, щоб зрозуміти, що таке евакуація. Той, хто цього не пережив, не зможе зрозуміти. Якщо порівнювати з військовою евакуацією, коли людей відвозили від лінії фронту, люди знали, що вони повернуться додому. А 26 квітня 1986 року людей евакуювали всього на 3 дні, але вони ніколи не повернулися до своїх будинків і багатьом не судилося більше зустрітися. Життя розкидало нас усіх по різних містах і країнах, і що сталося з багатьма, я досі не знаю. Як склалося їхнє життя? Що з ним?

Багато хто не знає, що звичайний рівень радіації, який ми отримуємо на вулиці – 20 мікрорентген. 26 квітня ця норма, неподалік ЧАЕС, була перевищена в 5,5 мільйонів разів і становила 110 рентгенів на годину. Найстрашніша історія з радіацією в тому, що ти нічого не бачиш і здається, що жодної загрози немає.

Чи хотів би я повернутися знову в містечко Чорнобиль-2? Складно сказати. Дуже сумніваюся, що він схожий на ту ідеальну картинку мого дитинства. У моїй голові це величезне місто, а якщо я приїду туди зараз, то побачу напівзруйноване маленьке містечко з напівзруйнованими будинками та вузькими дорогами.

Моя мама розповіла в одному з епізодів подкасту, що теж не хоче повертатися туди, а от тато хотів би повернутися і подивитися, що стало з тим нашим шматком життя.

Є історія про мій зошит для контрольних робіт, який знайшовся у 2018 році в Чорнобильській школі №3, куди я востаннє приходив 26 квітня 1986 року. Нещодавно для соціального проекту Ярослави Гресь “Чорнобиль. Подорож” цей зошит був використаний у вигляді експонату для музейної виставки. Важко передати

словами, як це, коли частина твого дитинства стає містком між людьми та реальною історією.

Після цієї історії зі зошитом я вирішив послідовно розповісти про події того дня саме так, як я їх пам'ятаю. І мій подкаст – це можливість послухати реальні історії від тих людей, які пережили той день поряд зі мною, але запам'ятали його інакше. Як приклад, під час евакуації з Чорнобиля з нами у машині опинилася дівчинка, батьків якої не було у місті того дня. Тоді я бачив її востаннє. Але ось, через 35 років, я знайшов її, і дуже хочу, щоб вона теж поділилася своїми спогадами про той день.

Щоб такі значущі історії жили, треба ними ділитися. Як я ділюся історією про своє 26 квітня 1986 року.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...