Уроки Казахстану: лише зараз українці усвідомили, від чого нас врятував Майдан

3 хвилини
91,5 т.
Євромайдан та протести в Казахстані

ЗАХИСНИКАМ МАЙДАНУ, АБО ПРО "ЧУДО НА ДНІПРІ".

І ще таке. Нині, спостерігаючи за трагедією Казахстану (де вже почалися репресії й катування), багато хто вперше (вперше! навіть Білорусь недосить іще наочною була!!) починає усвідомлювати, від чого нас урятував Майдан 2013-14 і складати нарешті докупи цілий той пазл, ради якого я 5 літ тому видавала "І знов я влізаю в танк..."

Згадують "Псков" і "Пензу" в Маріїнському, провокаторів з чужим акцентом (і з рос. паспортами, кого вдавалося відловити!) на самому Майдані, і автобуси спортивних, коротко стрижених "паломників" перед Лаврою в кінці січня, і т.д. і т.п. - все те, про що багато разів писалося, але тільки тепер, коли на прикладі чужої країни стало видно, "як це працює" (ну так, лос-анжелеську лекцію Безменова 1983 р., де він це все діаграмами на дошці малював, у навчальні програми ніхто не вводив!), українці справді масово охнули - яким же чудом тоді Бозя нас на руках над прірвою проніс!..

Відео дня

Яке ж це ЩАСТЯ, що нас тоді було так БАГАТО, що їхня "технологія" об нас обламалась: забравши, правда, десятки життів, але порятувавши сотні тисяч... Бо - так, це правда: казахів на протестах, з суто "гібридно-воєнного" погляду, було МАЛО - замало, щоб унеможливити "підміну Майдану Антимайданом" і наступну "зачистку" "запрошеними на підмогу" 70-ма бортами чужоземних військ (це дієво проти 10-20 тис., але нічого не порадить проти 1-2 млн.!!!)

Ще раз, і ще раз, не забуваймо: ми перемогли тоді - МАСОЮ, числом. (В кінцевому підсумку - О. Субтельним, який встиг цілому поколінню школярів 1990-х вкласти в голови: УНР програла, бо "Київ сидів удома", висновок: коли є загроза країні, НЕ СИДИ ВДОМА!). Це був той безцінний історичний момент, коли країну, дослівно, врятував особисто КОЖЕН із тих, хто став на захист Майдану, хай не конче свідомо: кінцева СУМА докладених зусиль врятувала.

(Ось це й є те "чудо на Дніпрі", яке майбутні покоління розглядатимуть крізь лупу, намагаючись вирахувати загадкове "число Дельта", котре - і тільки воно! - дозволяє час від часу побачити в історії "народ" - як колективного індивіда...)

Ще раз, "борисфенці" (як звав нас Нострадамус): в 2014-му ми "дали Дельту". І тільки ми одні її поки що дали - не тільки порівняно з білорусами чи казахами (що вже всім очевидно), а на всьому просторі "Европы от Лиссабона до Владивостока" (с). Увімкненим інстинктом колективної небезпеки, так. Бережімо цей інстинкт: нічого ціннішого в нас наразі немає. Нічого безціннішого й потрібнішого людству на цьому етапі історії.

...Я часто згадую того хлопчика з відірваною рукою й вибитим оком, якого однокурсники привели в лікарню 19.02.14, в розпалі терору, коли там оперували нашого товариша, підстреленого вночі "кулею на кабана". І от що подумалось. У багатьох із нас є такий "знайомий знайомих", кого тоді на Майдані - побили, покалічили, поранили, хтось оклигав, комусь лишилася пам'ятка на всеньке життя, війна на Донбасі якось те все заслонила, - і згадуєм ми про них усіх нараз тільки на річницю розстрілів. А варт було б запровадити - якийсь окремий День Подяки: не на те, щоб поминати, а щоб сказати "Дякую!" кожному з тих, перед чиєю впертістю тоді мусили звалити з Києва (а потім - і з Харкова, і з Запоріжжя, і з Одеси...) частини військ "специальных операций ВВС РФ". Це не була виграна війна, авжеж. Але це точно була виграна битва - поки що одна така в цій ох же якій падлючій новій світовій війні...

Так, нам випав у ній передній край. І виборче "Чорне дзеркало", розігране в реалі, і "шоу-уряди", виграні "по телевізору", - все це теж уперше в "цифрову добу" падає саме на наші плечі: ми - фронтир, "Боже грище" (див. розмову Дарини з Вадимом у "Музеї покинутих секретів")... І нема на те ради: така доля, така місія. А з долею не жартують, тут, як казали наші предки - або пан, або пропав.

Тож хай наші вороги пропадають. Вище носа, "борисфенці". ))

І не розслабляймося.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...