Порятунок ціною в життя: хто вони, праведники народів світу з України

5 хвилин
17,1 т.
Порятунок ціною в життя: хто вони, праведники народів світу з України

80 років тому на північному заході Києва в Бабиному Яру почалися масові розстріли. Усього за період з 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці і їх місцеві поплічники знищили там практично все єврейське населення міста, а це понад 50 тисяч чоловіків, жінок і дітей.

Саме Бабин Яр став символом Голокосту, символом тих жахливих злочинів нацистського режиму проти євреїв та людства.

Але були й ті, котрім вдалось сховатися від смерті. Часто не без допомоги небайдужих людей. Вони під страхом розстрілу ризикували життям, щоб спасти євреїв. Таких людей потім визнали Праведниками світу. Як відомо, праведниками прийнято вважати осіб, які за своєю національністю не були євреями, але ризикуючи своїм життям рятували євреїв в роки Другої світової війни.

Відео дня

​​Україна – на четвертому місці у світі за кількістю Праведників народів світу. Попереду лише Польща, Нідерланди та Франція. Загалом Праведники народів світу походять більш ніж із 50 країн. ​​За найсвіжішими даними від 1 січня 2020 року, 2659 громадян України удостоєні звання "Праведника народів світу". Проте ці цифри не відображають реальної картини порятунку євреїв, жертв Голокосту. У нашій країні набагато більша кількість таких людей.

Насправді рятівників євреїв (це більш широке поняття) незрівнянно більше, ніж Праведників народів світу. І велика кількість подвигів залишається невідомою для громадськості. Наприклад, у львівському архіві понад 40 кримінальних справ німецького суду проти українців і поляків, які намагались надати допомогу євреям. Перші справи були за 1941, 1942 роки, вони деталізовані, об’ємні, мають сотні сторінок описів, а справи, які були порушені перед звільненням Львова від нацистів, мають лише кілька друкованих аркушів. Останні справи датуються весною 1944 року. У них мова йде про знищення українців, які переховували євреїв протягом кількох років.

Цього року наша країна вперше на державному рівні вшанувала пам’ять тих людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни.

Люди, яких визнали Праведниками народів світу, отримують іменну медаль, почесний сертифікат і право вписати своє ім'я на Стіні Честі в Саду Праведників у Єрусалимі. Згідно із законом, Праведники народів світу отримують почесне громадянство Ізраїлю, а у випадку їхньої смерті – пам'ятне громадянство.

​​

Історії подвигу праведників з України.

Антон Сухинський

Чоловік родом зі Зборова (Тернопільшина) був, на думку усіх сусідів, місцевим диваком. Він ніколи не був одруженим, хоча мав добру і лагідну вдачу, дуже любив тварин, а люди його просто не розуміли. У роки німецької окупації два роки ховав у себе на подвір’ї у копанці шістьох людей. Був момент, коли сусіди запідозрили, що Антон когось переховує, бо купує більше їжі, ніж звичайно і він злякався, що все це погано закінчиться. Вивів родину до лісу і сказав, що більше не може їх ховати. Проте, коли всі заспокоїлися, Антон повернув родину назад і переховував до безпечнішого часу. Скромний і тихий, зайнятий своїм господарством та обійстям, він ніколи не вихвалявся тим, що зробив. Але Зейґери( родина яку він переховував) не забули, кому завдячують життям. Вони довго шукали Антона Сухінського, слали запити і знайшовши — запросили до себе і прийняли його, як надзвичайно важливу особу

Ніна Гудкова

"Вона просто не могла пройти повз дитину, якій була потрібна допомога". Так говорив про Ніну Гудкову врятований Цезар Кац. за часів Другої свтової вона була директоркою дитбудинку та у часи Голокосту врятувала 12 єврейських хлопчиків.

З приходом нацистів до Києву, Ніні Микитівні випала доля очолити сиротинець, у якому перебували близько 70 дітей. Частина з них були колишніми пацієнтами лікарень, але нерідко малюків просто підкидали. Зокрема, це були і єврейські діти, чиї батьки не бачили іншого способу врятувати їм життя.

У сиротинці перебувало близько 20 єврейських дітей. Дівчаток можна було записати українками, а от хлопчиків доводилось ховати в комірчину. Неодноразово німці шукали єврейських дітей, однак так і не змогли знайти. Ніхто з персоналу дитбудинку та вихованців не видав секрету.

Після закінчення війни Ніна Гудкова не розповідала родині про свій подвиг, і лише після її смерті, в 1994 році, врятований нею Цезар Кац, звернувся до Яд Вашем, аби Ніну Микитівну визнали Праведницею народів Світу.

Ніна Богорад ( Суботенко)

Ніна Суботенко з батьками Феодосієм та Марією жила в селі Андрушівка на Житомирщині. В березні 1942 до них звернувся з прохання переночувати поранений солдат. Чоловік сказав, що його звати Іван Христюк і що він втік з німецького полону. Суботенки прихистили пораненого, але на наступний день запропонували йому залишитися з ними, допоки не одужає.Одного разу Суботенки почули, як Іван бурмотить щось уві сні незнайомою мовою і зрозуміли, що він говорить на їдиші. Солдата запитали, хто він насправді, і той зізнався, що його ім’я – Яків Богорад і що він - єврей, уродженець Києва.Після нападу Німеччини на Радянський Союз Яків пішов на фронт. В Києві залишилися його батьки і сестра Рахель. Про їхню долю Яків нічого не знав і дуже переживав.

Суботенки залишили чоловіка в своєму будинку. В селі Яків організував підпільну групу для підриву залізниці, яку використовували німці, а невдовзі очолив місцевий партизанський загін. Бійці знали його як Івана Христюка. Лише в 1944-му році, після звільнення Житомирщини від нацистів він назвав товаришам-партизанам своє справжнє прізвище.Ніна Суботенко теж брала участь у партизанському русі як розвідниця. У 1944 році вона переїхала в Київ і вступила до Київського фінансово-економічного інститут. В 1946-му році вони з Ніною одружилися.

Родини родини Вовкотруб з міста Золочів та родини Петрушко (Дідух) з села Трійця.

Григорій та Марія Вовкотруби, разом з дітьми Ганною та Іваном, рятували родину Кремницер, та допомогли родині Баум, родині Пік на іншим єврейським родинам Золочіва. Стефанія Петрашко (Дідух) разом з батьками Андрієм та Анелею врятували чотирьох братів Печеник.

Олімпіада Георгіївна Данільянц (Псаропуло)

У 1942 році прийшов додому тато Олімпіади привів із собою додому єврейську сім'ю Квітко – батька, мати і маленьку дівчинку: Михайло, його дружина Мура та їхня дочка Вікочка.

20-річній Олімпіаді доводилося видавати себе за маму маленької – стояти в черзі за харчами, носити для прання воду у відрах.

Ій доводилося щодня ходити до паровозного депо і стояти у черзі з відрами. Дівчина дуже боялася, що її почнуть розпитувати, навіщо їй так багато води, адже треба було мити маленьку Вікторію, прати її одяг та пелюшки.

Родина Квітко прожила з Псаропулосами до середини літа 1943-го року. Перед від’їздом Мура подарувала Олімпіаді червоні черевички-човники, якими дівчина дуже пишалася.

Праведники всіх національностей були відважними чоловіками і жінками, що допомагали рятувати своїх співгромадян-євреїв часто з ризиком для власного життя. Всі вони були дуже різними - у кожного з них своя унікальна історія - але всіх їх об'єднують вражаючі співчуття і відвага, проявлені ними перед обличчям зла.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.