Блог | Хочу, щоб Україна відбулася як країна ветеранського бізнесу
У світі мало держав, де за останні десятиліття зіштовхувалися з бойовими діями. Україна ж сьомий рік протистоїть збройній агресії Російської Федерації, як наслідок, утворилася нова та міцна соціальна група – ветерани. Держава не пропонує можливостей для підтримки ветеранського бізнесу, а подекуди заважає. Хоча ці люди мають силу захистити Україну не лише зовні, але й зсередини – реалізувавши себе у бізнесі.
Цілеспрямовано ветеранському бізнесу не заважають. Якщо втручаються, то заважають як бізнесу, а не тому, що він ветеранський
Ключовою складністю після повернення з війни було загострене почуття справедливості. Я вірив, що повертаюся в країну, де все змінилося, а по факту або все залишилося так само, або погіршилося. Виявилося, що війна існує лише для кількох відсотків людей, а решта займаються або виживанням, або відстоюванням власних інтересів.
Я є одним з керівників групи компаній, що поєднує бізнеси, пов’язані з девелопментом, оздоблювальними роботами та дизайном, логістикою і дистрибуцією. На початку становлення свого бізнесу ми відчували брак досвіду, знань та ресурсів. За короткий час змогли налагодити процеси, але зіткнулися з численними викликами на етапі взаємодії з державним апаратом, який під прикриттям “захисту державних інтересів” ставить бізнесу палки в колеса. Мало кого цікавить, хто ти, де ти був, що і для чого робиш, якщо можна зробити невмотивований наступ на бізнес.
Те, що ветерани, повернувшись до цивільного життя, фактично продовжують розбудовувати країну, самостійно займаючись своєю соціалізацією та інтеграцією, державу не надто турбує. Історія про підтримку ветеранів чи їхнього бізнесу досі переважно існує лише на рівні гасел. Максимум, на що можна розраховувати, – це особиста людська позиція чиновника.
Скоро буде річниця ветеранського форуму, організованого БФ “Повернись живим!”, який відбувся у серпні 2020 року за участі Президента України. На той момент вище керівництво держави, включно з В. Зеленським, обіцяли багато речей, зокрема і підтримку ветеранського бізнесу. До сьогодні на законодавчому рівні так і не з’явилося визначення поняття “ветеранський бізнес/підприємництво” – тобто це термін, який кожен інтерпретує як хоче. Жодних державних програм немає. Навіть обіцяна бізнес-освіта для ветеранів на державному рівні так і не запрацювала. Натомість без державного сприяння створено платформу V-Corp – проєкт менторської підтримки ветеранського підприємництва, що реалізується “Повернись живим!”. Кожен охочий ветеран може отримати практичну допомогу у розбудові власної справи від тих кому вдалося побудувати успішний бізнес. Першими менторами на платформі стали: Сергій Вікарчук, Юрій Щирін, Сергій Гайдайчук, Тетяна Коротченко та я. Окрім цього, існують інші ветеранські ініціативи, переважно здійснені власне ветеранами чи недержавним сектором.
Зазвичай у воюючих державах всі процеси щодо творення та змін повинні відбуватися цілеспрямовано, системно, рішуче та швидко. В Україні це відбувається хаотично або ніяк. Іноді ніяк краще, ніж хаотично. За 5 років після мого звільнення з ЦСО “Альфа”, можу стверджувати, що цілеспрямовано ветеранському бізнесу не заважають. Якщо ж втручаються, то заважають як бізнесу, а не тому, що він ветеранський.
Міжнародні програми фактично обмежуються так званою “м’якою допомогою”, що включає консультації, просвітництво, можливість отримувати невеличкі гранти на стартапи та запуски.
В Україні ветеранська історія має дуже багато викликів, починаючи з традиційних, – реабілітація, лікування – і закінчуючи відсутністю сервісів для ветеранів. Консолідованої інформації про всі можливості для ветеранів немає. Причому це не претензія до чиновників, зокрема з Мінвету, тому що вони роблять усе можливе. Як на мене, не вистачає глобальної політичної волі для того, щоб цю історію трансформувати у принцип та системний підхід.
Разом із тим треба усвідомлювати, що підтримка ветеранського бізнесу – це дорога з двостороннім рухом. Не варто насильно заподіювати добро – держава повинна вибудувати політики, сервіси і впровадити дієві інструменти та надати можливості лише для тих ветеранів, які справді мають бажання та кваліфікацію будувати свою справу. Інакше ця взаємодія буде неефективною.
Замовників змін у науці, технологіях, цифровізації завжди два: армія та бізнес, а ветеранський бізнес – це успішний тандем
Якщо говорити про міжнародний досвід, то починати потрібно з політик та визначення поняття “ветеранського бізнесу” і його критеріїв. До того часу, поки це не буде врегульовано на законодавчому рівні, існуватиме різність тлумачень, підходів, і, як наслідок, відсутність обов’язкових дій з боку відповідальних державних органів.
Політики у подальшому мають підсилюватися сервісами – потрібно визначити, на що може розраховувати ветеран, причому з точки зору як прав, так і обов’язків. У свою чергу, сервіси мусять бути підкріпленими простими дієвими інструментами – як матеріального, так і нематеріального характеру. Якщо ми говоримо про приватний ветеранський бізнес, то це може бути державна фінансова підтримка, навчання, пільгове оподаткування, додаткові соціальні гарантії за працевлаштування інших ветеранів або участь в інших соціальних програмах. Повинні діяти чіткі, зрозумілі та уніфіковані правила для всіх, оскільки все, що стосується ветеранського бізнесу, стосуватиметься й тих, хто з ним взаємодіє – партнерів, контрагентів, підрядників тощо. Вони мають бачити сенс у співпраці з ветеранським бізнесом – тоді відбуватиметься ефект підсилення, і державі буде в рази легше виконувати задачі з реінтеграції та соціалізації ветеранів.
Чому держава повинна бути зацікавлена у ветеранських бізнесах? Є поняття території, країни та держави. Держава – це завжди поєднання сили та заохочення, права та обов’язку, цінностей, стратегії та правової визначеності. У державі є ті, кого захищають, і ті, хто захищає. Ці категорії забезпечують існування держави як такої. В Україні ж у 2014 році сталося узагалі унікальне явище – не держава захистила громадян, а громадяни захистили державу. Підтримуючи ветеранський бізнес, держава фактично забезпечує свою життєздатність.
Ветеранський бізнес – це не класична історія підприємництва. Зазвичай він базується на цінностях та принципах, а не особистих інтересах та меркантильній вигоді. Окрім того, ветерани-бізнесмени – це той самий мобілізаційний резерв. Я не знаю адекватних ветеранів, які б у випадку розгортання широкомасштабної війни уникали мобілізації чи втекли. Вони знову готові вставати у ряди своїх підрозділів зі зброєю в руках, щоб боронити країну.
Чиновники повинні не говорити про порушення, а пропонувати варіанти вирішення. Нехай би державні сервіси повчилися нормальному ставленню до бізнесу, почавши з ветеранів. На жаль, це - утопія, принаймні у найближчі кілька років, тому було б добре, якби на державному рівні хоча б не заважали, а з усім іншим ми якось розберемося.
Мені хотілося б, щоб Україна відбулася як країна ветеранського бізнесу, щоб він звучав тут абсолютно інакше, бо у нас велика кількість учасників бойових дій. Дуже мало країн світу, які за останні десятиліття зіштовхувалися з військовими діями. Україна ж уже сьомий рік протистоїть збройній агресії Російської Федерації. Було б чудово, якби вся Україна через призму підтримки формування окремого кластера – ветеранського бізнесу – сприймалася як потужне ядро, яке здатне не лише захистити Україну зовні, а й зсередини, реалізувавши себе у підприємництві. Жодна країна не може розвиватися без успішного бізнесу. Якщо ми говоримо про зміни в науці, технологіях, цифровізації, то завжди існує два замовники цих змін – армія та бізнес, а ветеранський бізнес – це успішний тандем.
Політики приходять і йдуть, питання лише в тому – залишаються вони в історії чи ні. Для того, щоб залишити в історії позитивний слід, потрібно мати рішучість і бути готовими робити необхідні, але не завжди популярні речі. Усі політики та держслужбовці мають бути людьми честі, а не інтересів. Краще втратити бій, визнання, соціальну підтримку, але отримати перемогу у війні, щоб жоден маленький компроміс не згубив велику мету. І щоб, дивлячись в очі рідних загиблих захисників України, а потім – і перед очима власної неминучої смерті, ми могли чесно сказати, що зробили все необхідне, життя прожили гідно і передаємо дітям державу, якою можна пишатися.
