Советское образование – рудимент прошлого или пример для подражания?

Советское образование – рудимент прошлого или пример для подражания?

Для наших батьків і дідів сучасна освіта все більше нагадує броунівський рух. З одного боку - доступність і неабиякі можливості в навчанні молоді, з іншого - штампування спеціалістів, що залишаються без роботи. Старше покоління нарікає, мовляв ще 30 років тому навчання було значно ефективнішим, а освіта прогресивнішою. Що ж породжує такі висновки?

Звісно, не можна порівнювати якість, посилаючись лише на епоху. Кожен час і кожне покоління - унікальні. Якщо в часи СРСР для успішного засвоєння предмету дітям було достатньо пояснення “Як робити?”, то зараз ситуація кардинально інакша. Першочергово діти задаються питанням “Навіщо?”. І якщо на поверхні відповіді не знаходять, то углиб - вже не занурюються.

Лише пірнувши з головою в минуле можна зрозуміти на чому вибудовувалася радянська система освіти і чи дійсно вона була зразково-показовою, як про неї згадують.

Видео дня

Освіта СРСР або сучасність навпаки

Навчання в школах за принципом масовості і всеосяжності. Пригадуєте? Щоправда на вищу освіту претендували далеко не всі і ще більш помилково вважати, що рівень знань учнів був однаковим. Згадаймо лише школи подовженого дня, де додатково займатися з двієчниками дозволяли відмінникам. У разі відсутності прогресу - наступало покарання. Залишити невстигаючу дитину на другий рік і остаточно зламати - було нормою. Головна мета “батога” - замотивувати учня витягнути навчальну успішність, проте часто це остаточно опускало руки школяреві.

Авторитет же вчителів був беззаперечним і не ставився під сумнів, а тому, скажімо, сьогодніші спітчі про булінг - тоді ніхто не сприйняв би усерйоз.

Життя середньостатистичного громадянина було розписано за лекалами: після школи, ПТУ, технікуму або університету - на “суспільно важливу ланку” чекала робота. Проблем із працевлаштуванням - не лише не було, ба більше - “туніядство” каралося виправними роботами на благо наших бабусів і дідусів.

Велика перевага і в той же час недолік - куди менша кількість університетів, а тому шалені конкурси на інженерію подекуди сягали 50 осіб на місце. Відтак просвіта вищого гатунку багатьом видавалася маревом. Водночас, варто віддати належне, освіта була доступною! Це ребус для найзаповзятіших істориків… Спробуймо віднайти ключ до розгадки разом!

Вища освіта була безкоштовною для всіх, шанси на вступ дійсно мали всі охочі. І звісно, висока конкуренція ставала запорукою успіху різних галузей, адже в них працювали найкращі спеціалісти. Ось тільки почасти критична обмеженість місць спричиняла ситуацію, за якої комусь штурм храму науки вдавався лише з третьої спроби. Ба більше, були і ті, хто зневірившись у своїх силах, назавжди полишав намагання отримати омріяну корочку. Рубіконом ставали банальні помилки або ж заангажовані інтерпретації педагогів. Можливо, саме тому нові потенційні Корольови, Сікорські, Амосови і Ступки закопували свої таланти в колгоспах.

У часи ж незалежності з’явилася діаметрально протилежна проблема - переобтяження ринку праці спеціалістами. За аналогією, зараз теж далеко не кожен має змогу реалізуватися і змушений постійно шукати нове покликання. Велика кількість університетів добре демонструє справжню доступність освіти. Це добре для тих, хто ще на роздоріжжі, і хоче спробувати на смак вищу освіту. Адже можливостей в навчанні - сила-силенна: від цікавого університетського дозвілля до студентських грантів і програм обміну. Тимчасово поїхати за кордон, або й поготів будувати життя десь в США або Західній Європі - вже не здається чимось захмарним та нездійсненним. Відсутність “залізної завіси” - великий виклик для молодих мрійників підкорювати вершини світу. Водночас рівень сучасної освіти в Україні не виправдовує очікування. Адже, маючи найбільше в Європі магістрів та докторів наук, Україна пасе задніх за кількістю ВВП на душу населення і економічними показниками в цілому.

Вибір без вибору?

У радянські часи країна мала найрозвинутішу космічну галузь. Робота вчителя, лікаря та інженера були в когорті найпрестижніших та і взагалі кожній навіть найменш престижній професії була шана, а молодь після вишу одразу отримувала роботу. Щоправда, молоді громадяни мали відпрацьовувати в тій місцині, куди їх було розподілено. Почасти, молодим спеціалістам навіть видавали житло аби втримати заповзятих і перспективних на службі в регіонах. Про можливість вибитися у велике та перспективне місто або за кордон - не думали, бо не мали з чим порівнювати. Зрештою, мантри про “рівність” спрацьовували. Хоч багато хто розумів, що серед рівних завжди знаходилися рівніші.

Що - в фаворі, а що - на задвірках?

У Радянському Союзі робили акцент на математиці, фізиці та хімії і всіляко підтримували технічні та наукові дослідження. Викладалися також хороші предмети, які зараз вилучили зі шкільних програм. Скажімо, чистописання, що покращувало каліграфію або креслення, яке розвивало просторове мислення.

Натомість страждали гуманітарні науки, на які був накладений "комуністичний" зашморг. Освіта наскрізь була пронизана ленінською ідеологією. Пригадую, як зайшовши у вісімдесятих перший раз у перший клас, кожній дитині подарували дорослі книжки без ілюстрацій про штурм Зимового палацу 1917 року. І нічого, що жоден з однокласників-семиліток тоді ще не вмів читати навіть абетку. Далі ще цікавіше. Перші півроку в першому класі вчителька майже щодня читала і розповідала історії життя Володимира Ульянова: дитинство, вірну дружину Крупську, заслання і підступний замах на життя вождя. Вже у старших класах викладання історії було чітко підпорядковане принципам возвеличення Жовтневого перевороту і перемоги більшовизму. Аби захистити будь-яку наукову роботу необхідно було включити бодай декілька фраз з марксизму-ленінізму. А тотальний контроль за сказаним і написаним в рази звужувало рамки для творчих досліджень. Іноземні мови в школах вивчалася формально, радше вільно “бекали”, аніж говорити. А, якщо повернутися ще на декілька десятиліть назад, то застанемо пародію на біологію - так звану "Мічурінську агробіологію". На щастя, в середині 60-х природничі дисципліни знову отримали зелене світло для розвитку.

Освіта Незалежності

До слова, і в Україні є ще справжні мастадонти серед викладачів математики і талановита плеяда серед молодих людей. Яскраве підтвердження цьому, найбільше двохсотбальників цьогоріч саме серед учасників ЗНО з цариці наук. А профільні міністерства, як мінімум, анонсували свої намагання змінити ставлення до технічної освіти. Зокрема, було збільшено кількість бюджетних місць на відповідні спеціальності у ВУЗах, а з нового календарного року студентам підвищать стипендії.

Чи можна сказати - що наразі краща ситуація з гуманітарними науками? Так, оскільки почали відкриватися кафедри політології і міжнародних відносин. З'явилася гласніть та плюралізм. Моніторити і зважено аналізувати інформацію завдяки діджитал стало значно легше.

Підсумуємо головне

Радянська епоха залишила чимало позитивного підґрунтя для освіти, але не зробила її дійсно зразковою. Підйом технічних наук супроводжувався швидкою індустріалізацією, але водночас придушенням гуманітарних наук. Зі здобуттям Незалежності ці прогалини почали динамічно заповнюватися, але якість навчання точним наукам, на фоні руйнації вітчизняної промисловості, звелося нанівець і стрімко падає досі. Порівнюючи епохи, можна ствердно казати - не вистачає “золотої середини”, яка поєднала б здобутки радянщини в точних науках з гуманітарними напрацюваннями, можливостями та свободою вибору сьогодення. Стимули ж радянської епохи хоча й були доволі дієвими в свій час та все ж постійно випромінювали примусовість. Тоді це працювало, але творити, розвиватись і розв’язувати життєві дилеми “бути чи не бути” - все ж таки прерогатива кожної людини окремо, а не всіх разом.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.