"Не бойся!": Чему научила меня болезнь

2 минуты
9,8 т.
'Не бойся!': Чему научила меня болезнь

Сегодня 4 февраля – Всемирный день борьбы с раком. И месяц февраль – это время, когда весь мир обсуждает, как научиться нам быстрее и качественнее преодолевать онкоболезни.

Поэтому делюсь своей историей снова, чтобы поддержать каждого, кто лично сталкивается с этой темой. борющихся за жизнь и тех, кто им помогает в этой борьбе. Мы вместе с социальным проектом "Быть рядом" хотим сказать: "Знайте, вы не одни".

Далее текст на языке оригинала

"Не бійся! Цей випадок найбільш вивчений – і дає найвищий відсоток одужання! І я – поряд".

Так сказала мені близька подруга і кума – коли біопсія показала присутність онкоклітин. І з цим гаслом – не бійся! – я живу. Можливо, допомогло те, що нічого не боліло: були тільки акуратні горошинки в грудях. Можливо – те, що я дитина медиків і всіляких медичних маніпуляцій не боюсь: в крайньому разі є анестезія. Може – врятувала відкладена реакція і філософське ставлення до життя… Але коли вперше прочитала діагноз – паніки не було. Лише чітка думка: треба негайно дізнатись, як лікувати. А ще – тверезе усвідомлення: цю біопсію треба перевірити ще десь. Бо я журналіст – і знаю, що неточні діагнози бувають також.

Видео дня

Тому, коли лікування мені призначили – сумнівів уже не було. Знала: робитиму все, що лікарі радять, бо їм довіряю. Плюс – надихнули колеги з ТСН Тиждень. Ми домовились: залишаюсь працювати в ефірі, поки зможу. І ось те, що робочий мій графік істотно не змінився, наші літучки, зйомки-дозйомки, підготовка випусків – було чи не найкращою психотерапією. Бо – відволікало. І давало відчуття: я в строю.

Звісно, дуже підтримували і вдома. І мені важко уявити, як витримують процес хвороби і лікування ті, хто вирішує не говорити про біду своїм рідним. Навпаки: та ще більша хвиля ніжності і любові, якою огорнули мене всі, хто діагноз дізнався – і глядачі також – стала додатковими сильними ліками.

Чи прийняла я хворобу? Швидше, ні. Вона існувала і існує як щось паралельне, окреме від мене, на що просто потрібно звертати увагу. Я навіть ніколи не кажу: моя хвороба. Ні, вона не моя. Може, в цьому і є мій психологічний захист. І лікарі свого часу мені сказали: для них було дуже важливим, як налаштована я сама. А я налаштована розпрощатися з цією небезпекою назавжди.

Чого навчила мене хвороба – і час лікування? Бути уважнішою насамперед до себе і своїх потреб. Шукати позитивні емоції. Не летіти на п'ятій швидкості, а знаходити час для відпочинку. Іноді зупинятись: щоб насолодитись небом і сонцем, подумати про щось добре, пригадати щось смішне. Більше бувати з тими, хто вас любить. І негайно купити собі те, чого давно хочеться. Яскраво-жовтий светр, наприклад.

А ще – не боятися просити про допомогу – і приймати її. Лікування від раку тривале, під час хіміотерапій – сил у нас мало. Але – є друзі, є рідні, є колеги. Вони зрозуміють і допоможуть у боротьбі. Так було у мене. І такої підтримки бажаю кожному.

Тому з усіма, хто вперше отримав діагноз "онко" і просто зараз думає, що робити і як не впасти в депресію – хочу поділитись отим гаслом, що тримає всю дорогу мене:

"Не бійтесь. Боротись – варто. І ті, хто вас любить – поруч".

P.S. Кому потрібно більше інформації для допомоги, дивіться нашу онлайн-зустріч з експертами та відомими cancer survivors на платформі соціального проєкту "Бути поруч" https://butyporuch.com.ua/

Власне, мета цього руху – надати інформаційну та психологічну підтримку онкопацієнтам та їх близьким. Не втрачайте час та сили на пошуки – вони безцінні. Ініціатива "Бути поруч" – важлива. Тут можна поставити особисте запитання онкопсихологу чи знайти однодумців у Фейсбуці проєкту

І віримо, що колись в календарі буде й інший день – міжнародний день перемоги над онко.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...