Блог | Чем поможет смартфон людям с инвалидностью, которые даже на улицу выйти не могут?
Как-то в супермаркете, когда я покупал овощи, ко мне подошла пожилая женщина, небольшая ростом и что-то неразборчиво спросила, показывая на тыкву. Еще до этого я заметил ее, она тянула ногу и мой профдеформированный мозг сразу поставил диагноз, но где-то на краю сознания, так тихонько.
Далее текст на языке оригинала
І ось вона мене щось питає, нерозбірливо. І я не відразу второпав, що від мене хочуть. Перепитав і знов у відповідь набір звуків.
Тягне ногу, права рука висить, асиметрія обличчя і порушення мовлення. Вона перенесла інсульт в минулому, нарешті дійшло до мене. І хоча діагноз я виставив автоматом відразу, в мене був дисонанс, тому що я не звик бачити таких людей в супермаркеті. Короче, задаючи питання зрозумів, що вона хоче купити гарбуз.
Зважив їй гарбуза. І вона поштовхала тачку далі. На касі ми знов зустрілися і я допоміг їй скласти все в сумку. І знову дисонанс, попри вади вона розрахувалася за гарбуз і цукор. Було видно, що вона не вперше тут купляє, хоча раніше я її не бачив.
Я запропонував допомогти. Пояснив детально, що можу донести сумку куди треба. Мені здавалося, це важливо пояснювати і озвучувати все, аби вона не злякалася.
Єдине, що вона говорила внятно.
- Дя,дя,дя.
Це я розцінив, як "да".
-Далеко живете?
- Дя
- Ви пішки?
Мовчить.
- На маршрутку?
-Дя.
І повела мене за собою.
Метрів сто ми йшли убитою доріжкою з купою каміння і я про себе матюкав місцеву владу. Коли ти молодий і здоровий, то не помічаєш каміння, інша справа коли поруч йде людина з інвалідністю, або коли ти і є цією людиною.
Дочекався маршрутку. Поміг жінці зайти і подав сумку. На останок вона подивилася в небо, на мене і сказала.
- Дя.
Я усміхнувся і пішов.
Так от сьогодні думаючи про смартфони від влади згадав цей випадок. В нашій державі майже відсутня інфраструктура для людей з інвалідністю. Відсутня адекватна соціальна служба, дома для літніх людей, хоспіси. Ні, не найгірші палати в лікарні, які назвали хоспісом, а нормальні, людяні.
Але смартфони... От як смартфон покращить життя цій жінці? Він зробить проходження убитої доріжки зручнішим?
Але ось що варто було б зробити - створити реєстр таких людей. Не просто списочок, а карту, вивчити їх маршрути, переконатися, що маршрут безпечний і зручний. Чи є пандуси, чи є у цієї людини все необхідне, аби почувати себе повноцінним громадянином і вільно, наприклад, ходити в магазин.
Якщо ми не бачимо людей з інвалідністю, то це не значить що їх немає. Вони є і їх багато, але вони сидять по домівкам, бо можновладцям частенько до сраки їх потреби, що немає пандусу, або зручного тротуару. Але тепер у них буде смартфон.
Це побєда!
З.І. завжди є базові потреби і додаткові. Так от смартфон ніфіга не базова потреба, забезпечте необхідний мінімум, інфраструктуру, а потім роздавайте залізяки з екранчиком, який тут же продадуть, аби купити продуктів.
І я радий, що є ті хто пише "моя бабуся зрадіє", чесно, радий, але є ті, кого взимку привозять в лікарню тупо поїсти і погрітися, і їм дійсно не до смартфону.
І моя бабуся, яка пам'ятала пиріжки з висівок і трави, бо все забрали румуни, а потім все життя впахувала на полі, була б м'яко кажучи здивована, якби їй смартфона принесли. Тому що в її світогляді, це гроші на вітер. І десь я з нею згоден, бо це ніфіга не базова потреба.
