Эй! Родители/бабушки! Хвалите детей, но знайте меру

5 минут
16,7 т.
Эй! Родители/бабушки! Хвалите детей, но знайте меру

Часто, під час інтерв’ю, журналісти торкаються теми виховання дітей і ставлять мені одне і те ж питання: "які поради ви могли б дати батькам?", так наче, якщо людина працює на ТБ, то у неї є якісь особливі секретні рецепти, як зробити так, щоб дитина була чемна, гарно вчилась, читала книги, "добре їла і ходила в шапці".

Зазвичай, я уникаю ролі порадника. Бо універсальних рецептів немає. А твої "повчання" люди, взагалі, можуть сприйняти "в штики". Тому я нічого не раджу. А просто розказую, як будуються стосунки з дітьми у моїй сім’ї. І якщо комусь мій досвід стане у пригоді, ну то й слава Богу.

Проте, за останній місяць я багато часу провів із дітками різного віку на двох знімальних майданчиках: "Діти проти Зірок" (Новий канал) і "Україна має талант" (СТБ).

Видео дня

І маю кілька спостережень, рефлексіями на які хочу з вами поділитися.

Зауважу, що мова буде йти не про якихось конкретно взятих дітей, без імен та прізвищ. Це, радше розмова про певні сукупні образи, з якими я перетинався.

Отже…

Чи потрібно хвалити дітей? Безумовно! З-посеред усіх мотиваторів у ранньому віці, батьківська похвала, як на мене, має найкращий ККД. Діти квітнуть на очах, коли чують ваше "молодець", "розумничка", "пишаюсь тобою" тощо.

Дитина, яку не хвалять, не факт, що буде розвивати свої вміння у тій чи іншій царині і може зупинитись на якійсь позначці, вище якої підійматись не буде. А сенс? Все одно ніхто цього не відмітить. А межі своїх можливостей у віці 8-10-12 років дитина не завжди усвідомлює.

Тому, хваліть дітей!

Але! Знайте міру!

Не переступайте тої тонкої лінії, після якої похвала дитини переходить у підкреслення її геніальності. Навіть, якщо ваша дитина - геній (як показує практика, у більшості випадків - ні)!

Я не вважаю, що це дуже добре, коли дитина, говорячи про себе, каже "я - самородок"!

Агов! Батьки/бабусі!!!

Ви ж закладаєте своїй дитині бомбу уповільненої дії під назвою "гарантований соціальний конфлікт".

Маючи якісь знання/вміння/здібності трохи вище середнього, ваша дитина, якій ви розказуєте про її геніальність, в якийсь момент починає вірити в це і жити у цій системі координат. Яка, часто-густо, не відповідає дійсності.

І в що це виливається? Завищена самооцінка провокує зверхнє ставлення до ровесників, а це, в свою чергу, провокує ровесників на дистанціювання від дитини. І дитина опиняється у закритому просторі, де є тільки ви, вона і її "геніальність". Яку, уявіть собі, хтось може поставити під сумнів. Ба більше, аргументовано пояснити, чому цей сумнів має право на життя!

І тоді у дитини відбувається дуже серйозна криза. Адже колос її геніальності, виявляється, на глиняних ногах.

У які неврози, з часом, це виллється – одне питання. Поряд з яким буде питання "хто винний?". Спойлер - це точно не дитина.

Хваліть дітей, але не перегинайте палицю. Бо, потім, дитина "пускається берега". І те, що ви вважаєте жартами та сміливою комунікацією підлітка з дорослими, насправді, краще називати "хамовитістю" і "відсутністю такту і субординації".

Зрештою, перестаньте перетворювати своїх дітей на аватарів.

Я часто зустрічаю дітей, у яких, змалечку, відібрали право вибору. Просто мама/тато/бабуся/дідусь, в якийсь момент вирішили, що ти маєш стати успішним актором, успішною гімнасткою, найкращим еквілібристом чи найгеніальнішою віолончелісткою.

Не поспішайте кидатись на мене із критикою.

Я погоджуюсь із тим, що це нормальна практика – допомагати дитині розвивати лідерські амбіції, мотивувати її до здобуття кращих результатів, інвестувати, зрештою, час та фінанси у її майбутні перемоги.

Але, одна справа, приміром, помітити у дитини гнучкість і завести її за руку на секцію художньої гімнастики, де спеціаліст підтвердить ваші здогади і допоможе дитині розвинути її здібності. І зовсім інша справа, коли ти живеш фантомними болями про те, як колись не досяг якоїсь вершини, тому… її досягне твоя дитина! Тому, давай, рідненька кровиночко, у 6 років тягай штангу! Татко буде тобою пишатися!

Майте міру свого впливу на дітей!

І навчіть своїх дітей гідно програвати. Не в сенсі прививати їм любов до поразки, не формувати уявлення, що "лузер" - це норма життя, а просто розжовуйте і втовкмачуйте, що життя – це не суцільні перемоги. Бувають і поразки.

Їх потрібно гідно пережити. З них не потрібно робити трагедії. Їх потрібно проаналізувати і з них обов’язково потрібно зробити висновки!!!

За кілька років роботи з дітьми у телепроектах, я вже надивився на цілу палітру реакцій в разі програшу тих, хто звик тільки вигравати. Шок, істерика, розпач, зриви на рідних, деструктивна поведінка. Жоден психолог "по гарячих слідах" не погасить цю емоційну травму дитини, якщо ви, попередньо, не докладете зусиль, щоб упередити такі реакції.

Я не знаю, як ви маєте це робити. Це ваш клопіт. Але ви мусите це робити. Щоб ваші ідеально-геніальні діти не впадали в ступор, коли, раптом, у якомусь протистоянні вони програють.

Коли я вчив свого сина грати в шахи (йому було десь 5 років), він, в разі програшу, влаштовував істерику, плакав, називав себе лузером. Тоді я, в деяких партіях, непомітно для малого почав "підставлятися". Дозволяв йому прибрати мого коня чи ферзя. Далі син доводив партію до логічного завершення і… дуже дивувався, чому я, програвши, не серджуся, не плачу, а протягую йому руку і дякую за гру. Так, не через тиждень і не через місяць, але я дочекався, коли після програної партії син простягнув мені п’ятірню для рукостискання і подякував за гру.

Я не даю пораду.

Я просто ділюсь досвідом.

І найголовніше…

Не "зациклюйте" своїх дітей тільки на тому, в чому вони найкращі. Допоможіть їм розвиватись різносторонньо. І прививайте їм любов до книг.

Серце кров’ю обливається, коли ти спілкуєшся з дитиною, яка, на свій юний вік, здобула неймовірних успіхів у якомусь виді спорту, стала Чемпіонкою Світу, поставила рекорд Гінеса тощо, але, під час розмови, перепрошую, "два слова до купи зліпити не може".

Яке майбутнє ви формуєте для дитини, якщо окрім свого жонглювання/гімнастики/балету/акордеону тощо, дитина більше не цікавиться НІЧИМ??!!!

Ви усвідомлюєте, як обмежується коло спілкування дитини?

Чи вас влаштовує, що дитина буде комунікувати тільки з тими, хто глибоко занурений у її справу та термінологію, якою вона оперує?

А вам батьки теж таку систему координат формували, щоб спростити питання, з ким ви створюватимете сім’ю, коли подорослішаєте?

Я знаю, що текст довгий.

Я знаю, що в коментарях буде багато суперечок.

Але я не хочу банально "пройти повз".

Зрештою, якщо звести всі-всі "поради для батьків" (включно з собою) в контексті виховання дітей, то вони зведуться до одного речення: ГОВОРІТЬ З ДІТЬМИ!!!! Тільки так ви зрозумієте, чим дитина "дихає", що її турбує, на що звернути увагу.

Я знаю, що серед моїх підписників є ті, кого цей заклик не стосується.

Але я також знаю, що серед моїх підписників є ті, кому буде незручно після того, як я запитаю: скільки часу на добу ваша дитина проводить з гаджетами, а скільки у спілкуванні з вами?

Ага.

Дякую за увагу.

Гарного дня.

P.S.

Окремо хочу зняти капелюха перед батьками діток з аутичним спектром і з синдромом Дауна, які приводять своїх дітей на кастинги телепрограм.

Ви – герої!

Ваші діти стають окрасою програм! Незалежно від того, чи все їм вдалось (а, подекуди, я просто "прозрівав" від їхніх можливостей у тій чи іншій царині), чи не вдалось… Ви навіть не можете собі уявити, яку важливу мотиваційну історію ви створюєте для тисяч таких самих батьків, як Ви!!!

Щиро дякую Вам!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.