Блог | Свободу и Достоинство у нас уже не отнять: ни кому-либо внутри страны, ни зайдам из-за паребрика

Вісім років тому ми зібралися на Майдані, так само як і за дев’ять років до того в той самий день. Ми вийшли, і щось сталося – щось таке, що ніхто наперед не спрогнозував. Тепер в цей день ми святкуємо день Свободи та Гідності. Але настрої далеко не завжди святкові, навпаки – незрідка від тодішніх незламних революціонерів чути скиглення про "щось пішло не так", "не за те ми там стояли" та навіть "нахіба то всьо було?!". Тож варто на хвильку замислитись, нахіба таки то всьо було, що ми тоді здобули, і чи є нам сьогодні що святкувати?

Вісім років потому країна зовсім не така, як ми тоді мріяли? Так, не така, де в чому від слова "зовсім". Але і не така, якою була б, аби ми тоді не вийшли, або якби здалися і не дотиснули. Хочете знати що було б, якби не дві революції, об’єднані однією сьогоднішньою датою? Подивіться за парєбрік, ми були б точно такими. Хочете побачити, що б стало, якби ми вийшли, але не змогли зняти білі пальтечка і здолати межу між "гандістськими" веселощами та справжньою брутальною революцією? Подивіться на наших білоруських сябрів, ми жили б (та помирали б) так само як зараз вони.

А країна мабуть найкраща, якою вона могла б бути за 8 років після демократичної революції з такою попередньою історією та з такими людьми - не тільки тими, що небайдужі та "майдануті", а от з усіма сорока мільйонами, включно з ватниками, совконостальгістами, антиваксами, какоразніцами та всім іншим, що парадоксальним чином саме завдяки нашим революціям отримало право голосу. На жаль, коли революція демократична, а не завершується революційною диктатурою, здійснення мрій революціонерів завжди дещо ускладнюється і уповільнюється. І у демократії, і у революційної диктатури є мінуси та плюси, і їх розгляд явно не для короткого бложика - але це дві принципово різні історії, і наш варіант це демократія для всіх, а не диктат революційної меншини. Просто констатуємо це як факт і живемо з цим далі.

Революція - це ривок, це спалах, це вибух. Напруження всіх сил найкращих людей країни на короткому відрізку часу та у обмеженому просторі. А далі - еволюція. Еволюція - це завжди довго, нудно, складно, з відчаями та розпачами у тих хто вже давно пішов далеко вперед і змушений роками чекати поки підтягнуться відстаючі. Роки просвіти, суперечок, позиційних боїв на самих різноманітних фронтах, вічне "крок вперед - два назад", роки важкої кропіткої праці.

Вісім років тому ми своєю революцією (як і двома попередніми) вибороли право на еволюцію. Не більше, але і не менше. І це вже дуже багато. Це вже дає нам всі підстави сьогодні святкувати, бо це неабияка перемога. Всіх причетних, дотичних, просто небайдужих до того, що ми зробили 8 років тому - зі святом.

Ну і щоб двічі не вставати - всі ці скоро вже буде теж 8 років війни з РФ також саме за це, за право на нашу повільну еволюцію. І коли рано чи пізно ця війна перейде знову у дуже гостру та дуже гарячу фазу, куди там тому 14-му року (перейде за пару тижнів чи за пару років ми зараз не спрогнозуємо, але само по собі це закономірно, а отже неминуче), і нам доведеться знову зустрічати ворожу армію і помирати в боях - це також буде всього лише за це, за наше право повільно та нудно еволюціонувати. І так, воно того варте.

Як всього того, що вже сталось, і того що ще попереду, варті наші Свобода та Гідність, яких у нас вже не відібрати ні будь-кому всередині країни, ні зайдам з-за парєбриків.