Блог | Пластиковые пакеты как яблоко раздора, или Зачем Украина импортирует мусор

В Україні почав діяти перший етап реалізації Закону України " Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України". У продовольчих крамницях пакети з тонкого та надтонкого поліетилену, які ми зазвичай брали безкоштовно та в необмеженій кількості, стали платними. Таким чином влада розраховує поступово відучити українців від користування пакетами та покращити екологію. Але чи достатньо цього для порятунку екології?

Від продажу до заборони

Для України проблема забруднення навколишнього середовища поліетиленовими пакетами та іншими полімерними відходами упаковки дійсно дуже болюча і загрозлива. Як свідчить статистика, яку навели в пояснювальній записці автори нового закону, щороку кожен українець використовує приблизно 500 поліетиленових пакетів. І лише 6% від них потрапляють на переробку. Інші — літають повітрям, плавають у річках та вивозяться на переповнені сміттєзвалища.

Я є палкою прихильницею філософії екологічного життя, саме тому вирішила більш глибоко розібратися в тому, які реальні цілі переслідує держава "антипакетним законом", чи є дієві механізми досягнення заявленої мети та чи вирішить комплексно екологічні проблеми України поступова відмова від поліетиленових пакетів, вироблених із первинного пластику.

Отже, на першому етапі реалізації закону, який триватиме до березня 2022 року, пакети з тонкого та надтонкого пластику продаватимуться. Цікаво, що спочатку уряд встановив наступні ціни: 2 грн за пакет без ручок і бічних вставок, 2,5 грн — пакет без ручок із бічними вставками та 3 грн — пакет із ручками та бічними вставками. Але наразі все звелося до того, що влада дозволила великим торговельним мережам продавати пакети за символічною ціною — 10 копійок.

Особисто для мене такий підхід не є зовсім зрозумілим, адже по суті українці як використовували, так і використовуватимуть пакети в тому ж обсязі. Навряд чи когось налякає ціна в 10 копійок. Але якщо під гаслом вирішення екологічних питань істинна мета полягає в отриманні додаткового заробітку великими торговельними мережами, тоді все стає більш-менш логічним.

Відповідно до закону, на другому етапі, з березня наступного року, тонкі та надтонкі пакети зовсім мають зникнути з продажу. Але знов таки за винятком пакетів для м’яса, риби та сипучих продуктів. Нарешті, від 1 січня 2023 року пластикові пакети з первинного поліетилену мають потрапити під повну заборону. За їхнє розповсюдження загрожують величезні штрафи.

А що з переробкою?

Фахівці кажуть, що заміна пакетів із первинного пластику на пакети з біорозчинної сировини не вирішує екологічної проблеми, адже біорозчинні вироби також потребують промислової переробки. Для того, щоб вони швидко розчинилися, потрібно створити високу температуру, додати певний хімічний каталізатор тощо. Усе це можливо зробити лише в промислових умовах за наявності відповідних дороговартісних сучасних технологій. В іншому випадку, без втручання промисловості, такі пакети розчинятимуться на звалищах від 2 до 3 років. Простіше кажучи, вони так само, як і звичайні пакети, літатимуть повітрям, плаватимуть у річках і створюватимуть нові гори сміття на сміттєвих полігонах.

Така невтішна перспектива стає більш очевидною, якщо врахувати відсутність в українському суспільстві культури роздільного збирання та сортування побутових відходів, а головне — будь-яких реальних кроків держави до формування філософії відповідального поводження з побутовими відходами.

Фахівці стверджують, що більш виваженим рішенням було б відмовитися від пакетів із первинного пластику та налагодити виробництво тих же пакетів зі вторинної, уже переробленої пластикової сировини. Таку пластикову упаковку можна переробляти! До речі, у європейських країнах, які вже кілька років виробляють пакети з біорозчинних матеріалів і де, до речі, культура роздільного збирання сміття є нормою життя, поступово змінюють своє ставлення. Проблема в тому, що люди дуже часто не можуть відрізнити біорозчинні пакети від пластикових і здають на переробку все разом. У результаті це призводить до збоїв технологічних процесів переробки, адже технології переробки пластику та біорозчинних матеріалів зовсім різні.

Навіщо імпортувати відходи?

Проблема бережливого поводження з відходами зокрема, як і питання порятунку екології, потребують комплексного вирішення!

За даними об’єднання "УКРВТОРМ", за перше півріччя 2021 року Україна імпортувала 21,9 тис. тонн відходів із пластику на загальну суму майже $ 12 млн . Абсурд? Аж ніяк! Справа в тому, що промислові потужності переробних підприємств, що виготовляють пластикові пляшки, ті ж пакети та іншу продукцію упаковки з полімерів, завантажені в середньому на 70%. Їм не вистачає сировини! Водночас власне побутове сміття, яке мало б стати цінним сировинним ресурсом, щороку вивозиться мільйонами тонн на звалища, де в очікуванні завершення біологічного циклу розчинення може пролежати сотні років!

Фахівці Української пакувально-екологічної коаліції кажуть, що навіть за наявної промислової інфраструктури з переробки побутових відходів Україна мала б змогу не лише поступово вирішити проблему переробки пластику, але й заробляти на цьому мільярди. На сьогодні в Україні діють 19 підприємств із переробки поліетилентерефталату (ПЕТ) і 36 заводів з переробки вторинних полімерів. До речі, Національна стратегія управління відходами передбачає, що до 2025 року в Україні має перероблятися 60% відходів пластикової упаковки, а до 2030 року — 65%. Сподіваймося, що ж ці прогнози на залишаться лише на папері.

Головною проблемою успішного виконання Національної стратегії є проблема розвитку інфраструктури промислового сортування відходів. А ще, як я вже казала, немає відповідної культури роздільного збирання побутового сміття. Саме тому більша його частина потрапляє на звалища, а українська переробна промисловість тисячами тонн купує європейську вторинну сировину.

Результати говорять самі за себе. На сьогодні, за даними агенції PLATFORMA, площа сміттєвих полігонів складає 7% від загальної площі України! На звалища потрапляють 96% непереробленого сміття. Кількість офіційних полігонів — 6000, а нелегальних звалищ — понад 30 000. Натомість 80% від офіційних полігонів заповнені та не можуть приймати більше відходів. Тому кількість нелегальних звалищ стрімко зростає.

Повертаючись до поступової відмови від пластикових пакетів, хочу дещо додати. На мій погляд, необхідно акумулювати та направляти кошти, отримані від продажу пакетів, на будівництво сортувальної інфраструктури, запровадження системи роздільного збору побутового сміття, виховання населення тощо.