Блог | Не проходите мимо страдающих животных. Помогите им!

Когда-то прочитал, что человек, который утверждает, что невозможно купить счастье, просто никогда не покупала щенка.

Чтобы узнать, что такое настоящая преданность, честность, искренность - на самом деле надо завести собаку. Тот, у кого нет хвостатого, просто не поймет, о чем я сейчас буду говорить.

Далее текст на языке оригинала.

Приблизно півроку тому у одного із двох моїх собак ( у мене два брахіцефали - мопс Буц 11 років та грифон Бруно 10 місяців), відмовили задні лапи. Після прочитання тонни наукової літератури з цього питання та консультації з усіма найкращими ветеринарними хірургами та неврологами країни, я вже сміливо можу себе вважати експертом.

Виявилося, що це не рідко трапляється із мопсами, а також таксами, французькими бульдогами, ротвейлерами тощо через особливості анатомії хребта.

І допомогти у такій ситуації може операція або консервативне лікування, якщо проблема виявлена на дуже ранній стадії. Але у будь-якому разі, якщо так сталося із вашим песиком, йому потрібний буде собачий спорт та реабілітація.

У реабілітаційному центрі Stand Up для тварин, із яким мене звела доля, відновлюють собак не тільки спинальників, як їх називає Анна Баришнікова, лікар-реабілітолог.

Тут також відновлюють волонтерських собак, яких знайшли на узбіччі. Як правило, це збиті автомобілями собаки, або ж собаки, постраждалі від людських куль. Так, деякі люди надзвичайно жорстокі. І добре було б в порядку виправних робіт направляти їх до таких центрів, щоб вони бодай бачили, якого горя накоїли.

Тут відновили і мого Буца: систематичне плавання, бігова доріжка, масажі, електростимуляція та безкінечна увага і любов персоналу.

Мій внутрішній моральний обов’язок підказував мені, що я мушу зробити щось корисне для того, щоб тут, у Центрі, змогли допомогти у прямому сенсі слова встати на ноги ще не одній тварині. Бо ж очевидно, що про бізнес та великі капітальні інвестиції тут не йдеться.

На пряме запитання "чим я можу допомогти" почув від Ані про її маленьку Мрію, розказану мені напівпошепки тремтячим голосом. Лазерна терапія - приблизно так звалася мрія Ані.

Я, звісно, знаю, що лазери - це невід’ємна частина сучасної людської медицини та косметології. Але ж про існування ветеринарних лазерів, а тим більше про їх використання у терапії та хірургії, почув вперше.

Тож була пророблена величезна робота, окрему подяку за котру хочу висловити своєму другові Петру Івановичу Багрію (тег), а також професорам Інстиуту травматології та хірургії НАМН України, Академії лазерної медицини у місті Черкаси, безпосередньо професору Савченку Андрію Миколайовичу, перш ніж лазер четвертого класу був спеціально "зібраний" для потреб чотирилапих та прибув у Центр.

Тож дуже хочу, щоб власники тварин, хто зіштовхнувся із такими ж проблемами, як я, знали, що є місце, де вашим домашнім улюбленцям зможуть допомогти. А відтепер на службі у ветеринарної медицини та реабілітації є ще й найсучасніше обладнання. Як говорить Аня, це відкриває нові величезні можливості для тих тварин, яким раніше неможливо було допомогти.

Цей мій лонгрід написаний із єдиною метою, із закликом. Будь ласка, не присипляйте тварин, яким можна допомогти. Не проходьте повз збиту тварину на узбіччі. Спробуйте їм допомогти!

Бо ж людяність - це не про те, як ми ставимося до людей. Насправді, людяність у тому, як ми ставимося до тварин.