Блог | "Эпоха образовательной Руины", или Почему украинцы массово едут учиться за границу

Ни одна вступительная кампания не обходится без армии молодых и предприимчивых, шагающих к иностранным вузам. Для большинства это сочетание приятного полезным – открытие новых горизонтов и выход из зоны комфорта. А некоторые просто считают заграничное образование на ступень выше отечественного. Здоровый авантюризм и поиск лучшего всегда толкают вперед на открытие неизведанного. Но насколько такие шаги оправданы? И действительно ли все кроется только в амбициях?

Попробуем присмотреться – и разобраться, что отпугивает юных абитуриентов в современных украинских ВУЗах и вдохновляет отправляться в длительные путешествия за тысячи километров.

Далее текст на языке оригинала.

Застарілі методики – валіза без ручки

Часто молодь відлякують відгуки старшого покоління. Мовляв, навчання у вітчизняних університетах не гарантує подальшого працевлаштування та кар'єрного зростання. З цією тезою важко не погодитися, коли студенти-технарі опановують застарілу музейну техніку, а гуманітаріїв навчають лише граматиці іноземної, а не мовній практиці. Не кажучи вже про основи практичного маркетингу і прогресивних навчальних методик. Але така ситуація далеко не в кожному ВНЗ. Свідчення цьому – постійна присутність українських закладів у братстві провідних світових рейтингів – QS Graduate Employability Rankings або QS World University Rankings. Хоча, на превеликий жаль, таких прогресивних освітніх храмів науки – небагато.

Пірнаємо ще глибше...

Корупційна хмара з токсичним післясмаком

Розповіді про "куплені" дипломи та хабарі в конвертах за екзамени набивають оскомину на все подальше життя. Все це відвертає абітурієнтів і змушує шукати кращої долі в Польщі, Чехії, Німеччині, Британії або США. Оскільки можливостей здобути якісну освіту значно більше, ніж 10-20 років тому, навчання в Україні молоді ерудити розглядають як запасний варіант.

Проте не варто всіх освітян записувати до когорти корупціонерів. В Україні були, є і будуть чесні та висококласні педагоги світового рівня. Та, якщо все ж таки натрапите на хабарника – без жодних вагань звертайтеся до вищого керівництва закладу або ж компетентних органів. Особисто мені довелося боротися за справедливість. Запитаєте – чим я зміг подолати хабарника у вченій мантії? Банально, але знаннями! Я захоплювався навчанням, це дозволило відчути себе гуру у темі предмету. Тому, видихшись валити, червоний як помідор корупціонер буквально надряпував п'ятірку в моїй заліковій книжці.

Іноземна і вітчизняна освіта – на шальках терезів

Інноваційність – законодавець моди в освіті. Тому різниця між українськими та зарубіжними вишами у прогресивних вченнях. Почасти, сьогоднішня номенклатурна професура настільки консервативна у своїх методиках, що у підсумку отримуємо тисячі непідготовлених випускників.

Новаційність та істина народжуються в діалозі, який повинен мати активний зворотний зв'язок. Європа відкриває більше можливостей для плідної дискусії. В Україні ж іноді можна почути щось на кшталт: "Ти ще дуже молодий, не розумієшся", "Все ще попереду". Проте і така ситуація поступово змінюється на краще. Адже багато молодих педагогів – справжні ідейники, які не тільки постійно прогресують, але і залучають своїх адептів.

Крім цього за кордоном почасти освіта децентралізована, програми та стандарти формуються самостійно, без вказівок освітніх департаментів. І розбудувати кар'єру, маючи диплом – набагато легше. В Україні ж нікого не здивувати безробітними дипломованими спеціалістами.

Також на чужині здебільшого для вступу непотрібні додаткові іспити на кшталт вітчизняного ЗНО. Достатньо – мати атестат і підтвердження володіння іноземною мовою. А в деяких канадських і американських вишах ще й на аспірантуру можна податися без магістерського диплома. Вітчизна таких привілеїв не подарує.

Українські спудеї на живця

Молоді люди прагнуть відчувати себе незалежними та самостійними. Доволі часто підліткам надокучає надмірна батьківська опіка. І більшість європейських та американських університетів сприяють творчим злетам, дозволяючи паралельно з просвітою працювати та заробляти доволі немалі кишенькові.

Так під час навчального року достатньо бути в роботі до 20 годин на тиждень. А на канікулах і поготів можна зануритися з головою в роботу.

А високофахові кадри після отримання дипломів заробляють кошти, що перевищують вітчизняну зарплату в декілька разів. До слова, багато країн дозволяють залишитися працювати і після навчання на визначений термін. Серед популярних лояльних освітніх осередків – Велика Британія і Канада. Хіба це не привід задуматися про підкорення нових освітніх вершин?

Пригадую, як мій друг помчався за кордон лише через образливу фразу батька: "Ти – невдаха". А ще одна знайома отримала запрошення від родичів на роботу в Польщу. От і поїхала вбити двох зайців одним пострілом – здобути диплом міжнародного зразка і застовпитися в пошуках долі.

Широка ж палітра вибору грантів і стипендій – додаткова мотивація для майбутніх вояжерів-бурсаків. До того ж різноманітні знижки і пільги на проживання та проїзд – молоді більше до вподоби, ніж платні квартири і гуртожитки в Україні. Сюди додаємо і можливість стати поліглотом і опанувати кілька іноземних.

Та й освітня система іноді може стати вирішальною. Так, комусь більше до вподоби американське "вільноходство", що передбачає можливість змінити спеціальність під час навчання, не витрачаючи час. А чиєсь серце може вкрасти готична чеська, польська чи австрійська архітектури.

Закордонна перспектива, яка не кожному по зубах

Звичайно, бажання жити в чужій країні не виникає нізвідки. Для більшості навчання – оптимальний варіант для зміни ПМП. Основні мотиви еміграції – значно більші можливості. Адже прогресивна молодь не йме віри у світле майбутнє і живе лише сьогоднішнім днем.

Відразу згадуються дві ситуації, які підтверджують і водночас спростовують тезу про райське життя на чужині. Якось один мій товариш, торгуючи на ринку овочами, заробляв копійки, а потім раптово поїхав у Польщу, і за два роки увійшов до політичної еліти. Інший навпаки навчався і працював за кордоном, але чужі землі гнітили хлопця, а тому, повернувшись в рідну Україну, в прямому сенсі цілував запльований вокзал. Молодика навіть не засмучувала невелика зарплата. Головне – вдома, де все таке знайоме і рідне. До слова, за кілька років він розкрутився і став успішним бізнесменом. А отже, не варто думати, що мрія стане реальністю лише після переїзду. Кожен зодчий власного щастя.

Кращий з кращих або кращий з гірших

Вивойовувати класні умови в закордонних ВУЗах зможуть лише одиниці. І хоча іноземні стипендії в рази вищі за вітчизняні, якщо опиняєшся на задвірках держзамовлення – доведеться розщедритися на кругленьку суму за контракт. Так за річне навчання в США варто викласти від 10 до 24 тисяч доларів, в Канаді – в районі 6-7 тисяч, а у Великобританії – приблизно 10 за рік. Дещо дешевші розцінки в материковій Європі. Так у Польщі освіта коштуватиме від 900 євро, а в Австрії від 800 євро. Можна здійснити вояж і в екзотичні місця: на кшталт Греції чи Португалії. В цих країнах цінники коливаються в межах 1-2 тисяч євро. Як бачимо, прайси цілком адекватні до українських реалій.

Відтак дехто віддає перевагу навчанню за кордоном, вбачаючи для себе на чужині більше перспектив. Зрештою, інтернет сприяє активному збільшенню армії тимчасових освітніх емігрантів. Адже куди не глянь – всюди майорить реклама престижних іноземних ВУЗів.

За кордоном добре, але істина дорожча

Іноземна освіта іноді видається кращою за вітчизняну, та насправді в Україні достатньо вишів з сучасною матеріальною базою і науковим потенціалом. Вступні екзамени, шалений конкурс і стереотипи почасти наштовхують молодь на думку про переїзд. Бажання підкорювати іноземні освітні горизонти – не лише престиж і можливість подальшого працевлаштування. Іноді це шанс опанувати мови міжнародного спілкування, відірватися з-під батьківської опіки, отримати незабутні емоції і, зрештою, відкрити для себе світ і себе в ньому. І хоча українська освіта – неідеальна, та все ж більшість нарікань надто перебільшені, адже попит є, буде й пропозиція.